народа, то будемо Европейцями. А доки наше жіноцтво — що я між нами, добра товаришко кажу — останеть ся орґанїзмом і лялькою, не маємо претенсії до назви „народ на скрізь европейської культури.“
Я кажу: образованє… але не лиш образованє фахове, яким здобуваємо собі головно хлїб — але ще образованє душі і серця з окрема, безмилосерне різьбленє характеру від разу на широку скалю, зазнайомленє жінок наших із заграничним житєм, се дороги, якими можна добити ся до поважнїйших типів у житю і лїтературі, як Ганусь, Оксанок і т. и. —
Трудно означати ясно, чи там витичити дорогу, якою йти нашій жінцї, щоби виробити в нїй якісь головні лїнїї, яких їй ще не достає, але вона повинна старати ся здобути собі їх на власну руку і власними силами; так сказати би приватною дорогою.
Нехай ідуть із дому в сьвіт цивілїзації, як ішли і ідуть доньки инших народів. Нехай не сидять дома з заложеними руками в ожиданю якогось щастя, бо щастє буде ограничене і обмежене їх власною темнотою умисловою. Воно не буде в них нїколи довго тривати, коли вони будуть його лише на помацки і на підставі самих традицій тїток і бабусь при собі держати.
Нехай доньки наші бунтують ся проти ограниченого, а властиво вузкого пляну виховуваня їх, і зажадають ширших горизонтів для свого ума.
Нехай вигребують власними силами знанє, яке кождому доступне, тому й нашій з природи одареній і талановитій жінцї. Нехай перестануть концентрувати свою душу в шматах і строях, в самій поверховности своєї особи, і виробляти з того головну точку всякого руху душі і розуму свого; нехай перестануть практикувати науку як якийсь
