ших думок, на які я з своїм „неартистичним міщанським розумом“ не могла здобути ся!…
Вона панувала надо мною мов над якою підданою, і хоч я могла розпоряджувати своєю волею так вповнї як вона, і супротивити ся їй, я проте не чинила сього нїколи. Мене не болїло те підданьство під її власть; сила якоїсь відпори не прокидала ся в менї нїколи. Противно, коли виїздила нераз у своїх інтересах на час із дому, я навіть тужила за нею. За нею, і за тою силою, що йшла від неї і надавала цїлому нашому окруженю характер і якесь житє…
Була гарна сама собою. Ясна, майже попеласта бльондинка з правильними рисами, і дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно… А що в своїх постановах була скора і консеквентна, я любила її безгранично, пристосовлювала ся до неї без надумування і мов та ріка так плила я спокійно виробленим нею руслом, щоби знов як ріка згубити ся, може і з иньшими такими як я, в житю як у морю…
Мабуть за те любила вона мене і називала своєю „жінкою…“ Так жили ми в двійку в гармонїї довгий час.
Я вчила ся пильно до своїх ріжнородних іспитів, а вона малювала. Образ, над яким працювала невсипучо з розгорілими щоками, яким була перенята до глубини душі, була велика копія образу Коррдежія „Віроломна“. Малювала в переконаню і гордій вірі, що він удасть ся їй. Мабуть те й розпалювало її талант і довело, що добила ся цїли…
Одного разу йшло нам фінансово круто; а що найгірше, властитель дому підвисшив чинш за кімнати.
Артистка роздражнила ся.
Кидала річами об землю, роздирала ескізи, проклинала свою долю, що виглядала як дран-
