На питанє Ганнусї про її рід, оповіла, що її батько був директором при однім великім банку, і стративши маєток, помер наглою смертию, а її мати жиє при своїм братї, старім кавалєрі, прикована від кількох років прикрою недугою до крісла. Вона дуже бояла ся, щоби вуйко не оженив ся, чим грозив від часу до часу, бо відтак не могла би йти до консерваторії, що було би для неї тим самим, що — смерть. Він утримує її й матїр, і хоч вона могла би і в Віднї заробляти на себе, — заробляє вже й тепер, даючи лекції музики — то там не могла би сего чинити, бо мусїла би весь час посьвятити музицї. Більше не довідали ся ми від неї.
— Не можу ще схарактеризувати сього твого type antique — сказала Ганнуся до мене, коли ми щось у тиждень, чи в дві недїлї, остали ся самі обі дома.
— З замиловань Софії бачу натуру тонкого стилю, дбалу про красу і штуку в повнім розуміню. А здругої сторони вона для мене загадка. Байдужна на все, мов дерево. На приклад, прошу, що то за тип? Вважаєш, яке в неї білє? Гарне і тонке мов у ґрафинї, а її постїль іще красша. Спить мов царівна. Коли вмиває ся, не забуде нїколи насипати кілька крапель найтоншої перфуми до води, але за те її верхня одїж — просто — „товпа!“ Цїкава я, як довго будуть іще ґузики телїпати ся коло її пальта, коли пришиє кусник відорваного від сукнї шнура, що на борзї пришпилила шпилькою і коли позашиває свої рукавички!
— Се вона їх погризла, Ганнусю.
— Дивна привичка гризти рукавицї.
— Вона й нігтї гризе.
— Констатую, що нервова. Лише нервові любують ся в таких розривках, коли душа їх переповнена чутєм. Але мабуть вона наложила
