В Ганнусї збирало ся в деяких днях більше дївчат і вона учила їх рисувати. Дївчата пізнїйше розбалакували ся і виявляли деколи надто свобідно свої думки або почуваня. Тодї „музика“ — так звали ми її нераз — починала оглядати уважно свої руки, неначе відкривала на них плямку, вставала і, нїби добачивши на своїй сукнї щось до зашитя, опускала повільно голосну кімнату.
Дївчата були тому раді. Вона заваджала їм своєю присутностию. Раз що була найстарша з нас усїх, а по друге… в нїй було щось, що вимагало тонкости в думках і поведеню супроти неї, і се вязало їх свободу…
Ми дїлили ся сумлїнно домашною працею.
Міняли ся що тижня занятєм. Коли приходила черга на неї дбати про чай і таке иньше, ми просто тїшили ся. Артистка розтягала ся вигідно на своїй отоманцї, а я бувала в найлїпшім гуморі.
Вона брала річ дуже поважно. „Треба і в таких річах відшукувати гарні сторони, тодї вони не стануть нїколи тягарем!“ Спускаючи вечерами ролєти, затикала майже боязко найменші щілини, щоби хто не зазирнув у середину, хоч була переконана, що нїхто не міг заглянути до нас, бо наші вікна були високо, а ролєти густі й нові. Потім наставляла самовар і починала господарити. Здавало ся, коли була цїлком певна, що нїхто чужий її не побачить, що оживала і огрівала ся… і перемінювала ся в иньшу їстоту, теплу і приступну, незрівнану з своїми преріжними видумками, як „украшувати домашне житє…“ — Однак коли саме тодї надійшов хто ненадїйно, вона ховала
