дожидали її кінця і сьвічка горіла коло неї майже ненастанно…
Лежала тепер сама-саміська в хатї і дожидала їх.
Вони виїхали в місто випросити трохи грошей за мітелки вперед. Треба було справити похорон, як вона вмре. Деревище зладити, попа заплатити, похоронний обід подати… Випросили за тисячку мітелок 15 злр. Звичайно діставали 20 злр., але сим разом і тому що наперед і в зимі — лише стілько.
Вертали отсе. Знаходили ся саме в половинї дороги і серед безкрайного поля.
Вертали погідні і вдоволені. Він неначе велику добичу зробив і сповнив важку задачу. Мав стілько грошей у своїх руках! нїколи ще не мав стілько разом; ну — але в него мати вмирає, а може вже і вмерла?… Він поховає її гарно, як личить ґаздї, щоб люди не глумили ся із него. І так усе чогось підсьмішкують ся. Але то нїчого, усе буде добре. І він почуває себе важним і неначе бачить ті похорони.
Бачить хоругви коло своєї хатини і багато людей з повідкриваними головами. Один чоловік тримає хрест у руках. Поза тим не бачить нїчого і не вспів більше нараз подумати…
Так. Його мати вмерла. І щоби не казали, що він не похоронив свою маму. Свою рідну маму…
Віз із собою кільканацять сьвічок, кусень мяса на посмертний обід, трохи муки і велику фляшку горівки.
|
|
Собака скавулїла коло хати голодним, жалісним голосом, хвилями зривала ся, кидаючись на всї сторони несамовито і майже уривала ся на дрантивій мотузинї — однак нїщо живе не з'являло ся. Иньшим часом дивила ся ненастанно
