логії наших братств і парубоцьких громад з поколінними організаціями ріяених народів (М. Зібер[1]) і знов таки „переживання доби комунального шлюбу“ (Чернишов[2]).
Підводячи підсумки української роботи в цій галузі, автор „Почате громадянства“ так характеризував сучасні завдання — змагання: „Тепер схема розвою подружних і соціальних відносин уже не вдовольняв соціолога, — пише він на с. 312 своєї книги. — Соціальна еволюція представляється далеко складнішою. Після того, як парне подружжя, близьке до моногамії, викрито у народів найбільше примітивних, не досить констатувати сліди колективних подруж, аби тим самим уставити еволюцію соціальних відносин. Теперішнього дослідника інтересують не стільки питання, чи такі форми відносин були, — він знав, що соціальний устрій нераз переходив від моногамічної, парної сім’ї до пожиття полігамічного або колективної полігонії, поліандрії, групового шлюбу під впливами обставин економічних, психологічно-релігійних, інтересів оборони і т. и. Тому для нього не стільки важний факт самого існування тої чи иншої форми, як ті обставини, той соціальний, економічний і культурний круг, milieu, в яких творилися ті чи инші зміни шлюбного звязку“.
Це важливе спостереження мусить бути провідною директивою наших дослідів і анкет також і в галузі вивчання парубоцьких та дівоцьких громад і поколінних верств взагалі, а на Україні зокрема.
Перший, хто докладно в світовому маштабі висвітлив утворення й організацію поколінних верств, що базуються не на половому інстинкті, а на симпатії, солідарності своїх членів, хто з’ясував розподіл як первісного, так і культурнішого громадянства на поколінні групи — був Heinrich Schurtz, що року 1902 випустив у світ свій відомий твір під назвою „Поколінні верстви та чоловічі союзи“.
Він підкреслив, що головну ролю в цих союзах відограе парубоцтво й молоді нежонаті чоловіки. До своєї книги додав він мапу, де зазначив розповсюдження цих організацій взагалі й так званоге^чоловічого дому“ зокрема по цілому світі. В „чоловічому домі“ перебувала вдень, а також проводила ночі парубоцька доросла молодь і нежонаті чоловіки старшого віку, але тут-же відбувались наради в тих випадках, коли село, або плем’я мало вирішувати важливіші справи.
Жонаті чоловіки (за Щурцем, се. 203 — 211) мешкають з жінками і дітьми в окремих, звичайно значно менших домах. Жінкам і дітям вступ до парубоцьких домів здебільшого заборонений, але дорослим дівчатам там раді, і вони разом з мешканцями господи віддаються в ній свобідній любові.
Там, де нема звичаю ставити постійних будівель, або на заваді з’являються инші обставини, там може існувати така практика, хоч молодь і не має якраз окремого будинку. Напр., у Бечуанів місце нарад, khotla, займає місце парубоцької і громадської господи: нежонаті хлопці, що творять рід ватажкової гвардії, здебільшого вдень тримаються khotla, а вночі стережуть її. Ще ясніше виступає се в багатьох австралійських племен, де непостійний спосіб життя перешкоджає повстанню властивих парубоцьких господ. В декотрих племенах хлопці ще перед дозрілістю, на 9-ім, найпізніше на 12 році вилучаються з родин, спільно з однолітками мешкають в окремих хижах і там готуються до властивого посвящення. Ті-ж парубки, що можуть уже женитись, сплять окремо від табора, правдоподібно під такими-ж нашвидку приладженими покрівлями або хижами, як і инші члени племени. У Тасманців нежонаті парубки таж — само сплять коло окремих огнищ. Таким чином ще в чисто збирацькім хазяйстві се явище вже виступає в своїх основних рисах.
Там, де проголошення дозрілости і часто звязане з ним обрізання відбувається в ранніх літах, там мешканцями „мулатського дому“ бувають переважно недозрілі хлопці, з котрими справжні парубки й чоловіки не можуть товаришувати. Мужеський дім стає хлопчачим домом, служить пробутком молодшій верстві і цілком змінює свій характер. Зовсім відмінний і дуже важний напрям прибирає його еволюція, яка виходить з того, що ті люди, які мешкають і перебувають у мужеській господі, се вояки свого племени, які мають рішуче слово в усіх справах. Місце їх нарад, де робиться політика всього села чи племени, се знов таки мужеська господа, і ся прикмета її як місця громадських зборів
