9
того, що чинить васъ ворогами рідноі землі; одречися вашого ляхівства зъ цілою ёго мизериєю; одречися ляцького имя, ляцькоі мови, вашого Римства и вашого панства, а стати вамъ по думці и ділі синами руського народа або Русинами!
Такъ голосимо ми, бо чуємо за собою всю правду. Одвернемо картини историі — и тамъ зустріваємся зъ вашими руськими-таки дідами; облічимо народъ нашъ и васъ — и бачимо, якъ одинокими головами де-не-де зъ ёго показуєтесь; згадаємо далі, якъ мало стоіть ваша жменя перевертнёго люду проти того народу простого й завзятого, що тілько заверюхъ перестоявъ, а не погнувся й не звівся; вбачаємо, якимъ се мизернимъ добромъ у васъ до того такимъ вироднимъ тимъ Римствомъ позаставляли ви вольні руські дороги и скрізь однакий добувається намъ голосъ.
Але ми знаємо вашу запеклость, що нічого окаянній вашій душі слухати праведного слова. Ми-жъ и самі безъ васъ працюватимемъ для добра народа руського, йдучи за кликомъ душі народнёі певно й сміло. Оставляємо васъ гарцювати на рідній нашій землі по ляцьки до якогось часу, поки діти чи внуки ваші розумнійшими не стануть. И таки такъ, якъ ви обмурані всякимъ світовимъ болотомъ, не раді-бъ ми васъ витати при народній роботі. Гуляйте, пани! втішайтеся ляцькими своіми думками, вдовольняйтеся вашими гвалтами на руському народові! Та не дивуйтеся, що ми васъ перевертнями, ледачою покиддю народнею називатимемъ, а роботу вашу „народову“ гіршъ відъ роботи „урядовоі“ Москви на Украіні. Та й не посуджайте ви нікого за московське прямованнє. Тоді, якъ рідною мовою вашою буде руська, якъ співати и думати и надіятись и молити метесь по руськи — тоді, ажъ тоді будете мали право називати кого московськимъ перевертнемъ! А поки-що упоминаємо васъ зъ народомъ нашими сільскимъ обходитись по людськи, бо знаєте — сто літъ сёму — якъ наші батьки-мужики учили васъ премудрості життя. Глядіте-жъ, щобъ запеклость ваша не завела васъ знову въ таку-то школу.
Другимъ ворогомъ нашого народу єсть Москва, с. є. рядъ однако що й интелигенция Московщини. Не зъ фанатичнёі душі виходить наше слово не по-ляцькій, по теорияхъ якого-тамъ Духинського толкуючи, говоримо про кривди московські, а по самихъ голихъ не сфалшованихъ фактахъ.
На заприсяженнихъ трактатахъ, обезпечаючихъ волю народові, автономию ёго церкві, приступила Украіна до Москви. Та що сталось изъ тими трактатами? Знівечила іхъ Москва, волю народню запропастила, церковъ нашу автономиі позбавила. А за що? За те, що наші люде перші світло науки въ Московщину внесли; за те, що наші козаки іі обороняли, трунами за ню кладовились и іі славу и силу підносили. Та нехай про сі минулі подіі! Приняла іхъ підъ свій неперекупний судъ история, и виявить вона колись іхъ у праведному світлі. Зберемо сучасні московські вчинки, таки у свічніхъ часахъ Царя „Преобразователя-Освобидителя“. Не змогли Москалі своєю згубною роботою зъабсорбувати и знівечити живоі сили и живого духа Украіни. Саме тоді, коли замазали и имя и историю украінського народа, коли знівечили до-решту всі старі народні порядки, що тілько крові за нихъ Украінці пролили, недовго після зруйновання Січі Запорожськоі — духъ народа заявився внову, хочъ въ иншій формі: вже не въ войськовій справі, а въ словесній роботі, що підтримувана першъ поєдинчими людьми, одъ десятёхъ літъ до гуртовоі праці піднялася. Та й не які-то небудь люде спочулися въ святому обовязку відродження Украіни живимъ іі словомъ. Не химерники, не обскуранти, а люде свічні, великоі науки, великихъ талантівъ, найкращі й найздоровіщі на усю Россию, люде до того, що не однимъ добромъ прислужилися московській литературі, люде великихъ заслугъ и патриотизму для империі. И такими-то поправді зазнаменувались іхъ письменні
