113
— Хто знає, може їх червоні підіслали, та ще й з бомбою?… — думав сам про себе, йдучи до отамана.
Супоня тим часом попросив парубчака сісти. Той не сів, а ліг боком коло вогню і, недивлячись ні на кого, щераз спитався:
— А де-ж отаман?…
— Зараз прийде сюди! — відповів Супоня, скоса позираючи на дівочий профіль лиця парубка.
Парубчак озирнувся навколо себе, обвів поглядом гурток повстанчих лиць, що схилившись над розгорнутою ґазетою червоних, читали чергове повідомлення про ліквідацію „ватаги бандита Зеленого“ і спитався:
— А вам не скучно за домівкою?…
Хтось з гурту здивовано подивився на нього і засміявся:
— А ти, парубче, певне давно вже блукаєш, коли за дому питаєш?…
— Нам, голубчику, вся Україна рідною хатою тепер стала! — сказав хтось другий поважним голосом.
Парубчак глибоко зітхнув і промовив:
— Дивно, як ви так спокійно можете говорити?…
— А тобі галасу, чи роспачу треба? — озвався той самий повстанець.
— Так є, що непевне щось… — подумав про себе Супоня. — Треба буде обшукати його…
В той час до огнища підійшов Зелений.
— А ну-но, покажіть мені того парубіяку! — промовив, розглядаючись на всі боки.
Парубчак схопився на ноги і кинувся до отамана.
— Маю пильну справу до вас, пане отамане! — сказав, червоніючи чогось.
Зелений змірив парубчака своїм гострим поглядом і всміхнувся:
— А ну-но, кажи…
— Я з далека! — почав парубчак піднесеним голосом. — Пішов з доми через недолю і от по всій Україні шукаю тебе…
— Звідки-ж ти саме? — перебив Зелений парубчакову мову.
— Зараз усе скажу! — сказав парубчак. — Я з одного великого села, де завжди бідували люди… Бідували, але працювали і так із життям мирились… Довго було так і ніхто собі зайвими клопотами голови не обтяжував. Коли з'явився один такий, що схвилював голови селянські і тепер там нема спокою ні в день, ні в ночі… Бунтовщик той, син бідної вдови, на долю якої випало найтяжче терпіння… Зібрав він з собою чимало господарських синків і так люду всякого і пішов з ними у світ білий змагатися з усякими ворогами, а свою матір рідну самотньою лишив… Лишив він матір і свою наречену, а сам ходив із села
