121
на стратеґічне положення. Білі в цім випадку були далеко мудріші. Маючи за собою глибокий тил з цілою низкою залізничих вузлів і два морських порти, вони могли своєчасно живити і зміцнювати кожну ділянку свого фронту і, при випадку невдачі, могли мати широкі шляхи відступу. Розумів це Зелений і відчував, що Київ не буде місцем якогоб-то не було порозуміння, а лише яблуком нового роздору і причиною нової війни.
Вислухавши посланців, він довго думав щось про себе, а потім прикликав своїх товаришів — Супоню, Проця, Ґонтаренка та Марусю і сказав їм:
— Настав час показати себе! Київ мусимо взяти тільки ми! Але йдучи на Київ, мусимо захопити ранійш усі підступи до нього. Отже, гадаю, взявши Київ, мусимо негайно перекинутися на лівий беріг і зупинитися в Дарниці та Броварах. На жаль великий, тих 30.000 повстанців, яких ми зараз маємо, буде мало. Треба якось розбудити всі села і повести їх на Київ. І в той час, як маса робитиме своє діло, ми пошлемо в обхід Київа декілько тисяч певних людей і не допустимо білих до вступу в нашу столицю. Як що цього не зробимо, тоді кепські наші справи, товариші!…
— Не думаю я, щоб білі були настільки дурні, щоб хотіли зариватися з нами! — заговорив Супоня. — Аджеж червоні для них не менші вороги, як і для нас…
— Так! — сказав Зелений. — Червоні для них не менші вороги, як і для нас, але не треба забувати, що вони свої і рідні для себе… Ми-ж чужі для одних і для других. І вони, йдучи на нашу землю, вони, відчувають це як найкраще…
— Що ж тоді робити?! — спитався Проць.
— Треба негайно розіслати кінних повстанців по всій Хвастівщині, Уманьщині, Сквирщині, Таращанщині та Білоцерківщині з закликом братися за зброю і ждати гасла… Коли ми вирушимо на Київ, то задзвонимо в трипільські дзвони. Це, властиво, буде тим гаслом, яке зараз-же повинно передаватися із села в село, а для того треба наказати через посланців, щоб скрізь стояли на дзвіницях спеціяльні вартові. Всі повстанці із сел, під командою вибраних своїх отаманів, повинні йти сотнями в напрямку Проневщини, Жулян і Голосіївського Лісу.. Що до нас, то ми поділимо свою працю так: товариш Супоня з частиною людей у вісім тисяч мусить зайти з боку Святошина і, при допомозі Ґретеровських робітників зайняти Шулявку і посуватися в напрямку Подолу; товариш Ґонтаренко з частиною в десять тисяч, через Демієвку на Печерськ до Ланцюгового мосту; а я з Трипільцями через Голосіївський Ліс займаю головну станцію і йду до Дніпра через Васильківську — Хрещатик і через Велику Володимирську — Андрієвський спуск. В той час Проць зі всім штабом
