зачала підносити голову против народного великоруського елемента, сёго не можна було припускати. Балтийські провинциі, Финляндці, а навіть мешканці Криму показались більшими патриотами ніж ті Малоросси, наші найблизші родимці, котрі мають з нами одну віру и письмо та тілько длятого, що язик их трохи відмінний від нашого, хотять, щоб іх вважати чимсь відрубним. Киів (місто и губерния) дуже лихо мобилизував, складок не уряджав зовсім и в загалі оказав як найгірше настроєнє. Ті люде вже перед трёма місяцями засуджували зарядженє енергичнійших кроків. Зваживши дальше, що Киів єсть зборищем и осередком нигилизму, сектярів и в загалі всіх елементів не приязних державі, не подивуємось, коли ряд вже в найблизшім часі поробить кроки, щоби такому положеню діл в губерниі, маючій до 930 квадрат. миль и півтретя миліона мешканців а духово и материяльно шануючій над цілою полудневою Россиєю, Поділєм и Волиню, одним замахом конець положити. Після моіх информаций власне в тих сумних обставинах треба глядіти причини, чому Єго импер. Величність в часі своєі посліднёі подорожи занехав наміреного навіщеня сёго міста. Гарну царську палату вже від кількох місяців приготовляли на принятє императора, ще й в цитаделі и в Печерську пороблено всякі приготовленя. В посліднім місяці заповіджено, що цар не забавить в місті, и випрошено собі всякі представленя; однак мала горстка знайшла спосібність, коли император вийшов з вагону до буфету на двірці желізниці, вручити ёму завмировизовану адресу вірності.“
Ми не станемо відпирати поодиноких неточностей и фальшів, які в сій дописі поміщені; не будемо навіть ширше збивати твердженя, що Киів єсть зборищем и осередком нигилизму, між тим як доси показалось, що Малоросси достарчають найменший контингент до социяльно-революцийноі пропаганди, а рух малоруський вже тому, що єсть национальним, не може ні в якій звязі стояти з рухом социяльно-революцийним, яко с природи своєі космополитичним — ми хочемо тілько коротко висказати, яке становище ми займаемо супротив российсько-турецькоі війни.[1]
Коли в Босниі и Герцеговині піднялась борба Славян против іх томителів, ми повитали іі з найбільшою симпатиєю: між першими охотниками, що спішили пролити свою кров за свободу нещасного народа, були Русини з Украіни, а ми в Галичині бодай дрібними грошевими складками старались оказати любов и симпатию нашим славянським братам. Коли відтак хопили за зброю Сербия и Чорногора, ми и сей подвиг приняли з горячою симпатиєю и надією; ми вижидали воєнного руху Грециі и Румуниі, повстаня в Епирі, Тессалиі, Кандиі, Альбаниі, Болгариі, и гадали, що таким ділом пригнетені народи Тур-
- ↑ Позаяк вороги малоруськоі идеі в Россиі надуживали нераз статі „Правди“, щоб буцім-то оправдувати переслідованє тоі идеі на Украіні, заявляємо виразно, що висказуємо тут тілько наші погляди яко органа галицьких Русинів-народовців, а не всіх Малорусинів, именно ж не Украінців.
