Чого-жъ ты, душе, внываєшъ,
Чого такъ смутишся?
Уповай, душе, на Бога
И зновъ звеселишся;
Бо я знову, знову буду
Славословить Ёго,
Мого Бога пресвятого,
Спасителя мого. —
Тымъ душа моя смутилась,
Що Тебе згадала
На Єрмонѣ, въ Мало̂й-Горѣ,
Въ землѣ Іордана.
Бездна бездну призыває
Гласомъ водопада,
И вся ру́шила на мѐне
Водъ Твои̂хъ громада.
Въ день зъявлявъ Господь мо̂й милость,
И въ ноч и̂до Ёго
Моя пѣсня, и молитва
Богу життя мого.
Скажу: Боже, мо̂й Заступникъ,
Чомъ забувъ на мѐне?
На̀що смутокъ сей, що ворогъ
Знуща̀ється зъ мене?
Сокрушає мои̂ кости̂
Ворогъ невсыпущій
И що-дня менѣ все каже:
«Де-жъ тво̂й Богъ могущій?»
Чого-жъ ты, душе, внываєшъ,
Чого такъ смутишся?
