сусида-садовныка зъ Сенъ-Реми — Руманилемъ; обое кохаються у виршахъ, намагаються сами виршуваты, але на якій мови? Напысавъ Руманиль свои вирши по французькы, тай почавъ чытаты ихъ ридній матери, але бидна проста провансалка тилькы заплакала: вона ничогисинько не зрозумила въ творахъ свого сына. Ся гаряча матерына сльоза пекучою росою впала на молоде серце Руманиля, и винъ ришывъ николы не пысати тою мовою, котру не розуміе його люба маты. Ся щыра сльоза збудыла въ його серци любовъ до ридного занедбаного краю. У-двохъ зъ Мистралемъ молоди патріоты злучають коло себе цилый гуртъ такыхъ-же завзятыхъ провансальськыхъ народовцивъ: вони пышуть и выдають кныжкы провансальською мовою, збирають народни писни, казкы, всимъ нагадують колышне жыття Прованса.
Скинчывшы универсытетъ, Мистраль повернувся до дому, закынувъ у кущи свое студентське вбрання и осився на сели середъ того самого простого люду, про якый винъ склавъ свои чудови поэмы та вирши. Навить французьки пысьменныкы здывувалысь, якъ то можна було простою селянською мовою пысаты таки чудови малюнкы и высловляты таки высоки думки. Мистраль поихавъ самъ у Парыжъ и тамъ багато балакавъ про видродження нашого краю. Його виталы и дуже шанувалы вси найкращи французьки пысьменныкы, прохалы його зистатысь середъ ныхъ у Парыжи. Але пышни бенькеты и гучне столычне жыття не вабылы
