закалить. Тільки крицю треба загартувати. Ком. II. 57.
Загарто́вуватися, вуюся, єшся, сов. в. загартува́тися, ту́юся, єшся, гл. Закаляться, закалиться. Левиц. Правда, 1868, 437. В коші він і виріс, тут і загартувався. Стор. II. 11.
Загарува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Запросить (цену). Загарував за їх аж п'ять рублів. Змиев. у. *2) Тяжелым трудом заработать. Оцими пучками загарував я собі на хату. Умань. Ефр.
Загарцюва́тися, цю́юся, єшся, гл. Устать гарцуя.
Загарча́ти, чу́, чи́ш, гл. Заворчать (о собаке). У бур'яні бровко муругий… він на Енея загарчав. Котл. Ен. III. 38.
За́гарь, рю, м. и за́гарь, рі, ж. Угар от горящих углей. Вх. Зн. 18.
*Загарьо́ваний, а, е. 1) Изнуренный, истощенный. Сами такі загорьовані, що аж страшно на їх дивитися, бо всі жнива вони викрепили за сухим хлібом. Крим. *2) Заработанный тяжелым трудом, тяжело доставшийся. Це моя копійка кревна, загарьована. Липов. у., с. Ситківці. Ефр.
Загаса́ти, са́ю, єш, сов. в. зага́снути, ну, неш, гл. 1) Потухать, потухнуть, угасать, угаснуть. Мнж. 34. Куй залізо, покуль не загасло. Ном. № 5927. 2) Переносно: прекратиться. Загаснув рід. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
Загаси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Потушить, загасить. 2) Утратить. Де ти дів? Уже мабудь загасив? (яку там річ). Екатер. у. Слов. Д. Эварн.
Зага́снути. См. Загаса́ти.
Зага́та, ти, ж. 1) Насыпь из навоза у канавы, служащая вместо забора. Нежин. у., *Звен. у. 2) Стенка хлева, состоящая из двух параллельных плетней на четверть или пол аршина друг от друга, промежуток между которыми набит соломой. Чуб. VII. 393. 3) Ветви терновника или другого колючего дерева, положенные сверх плетня, чтобы препятствовать перелезать через него. О 1861. VIII. 93.
*Загатели́ти, лю́, ли́ш, гл. Ухлопать, истратить. Усе, що мав, геть чисто загателив у ту економію наш панок, та не вродило — мусів кинути. Липов. у., с. Ситківці. Ефр.
*Загацели́ти, лю́, ли́ш, гл. Брякнуть, стукнуть. Надбіг під наше вікно та як загацелить, то ми й посхоплювались. Сл. Яворн.
Загати́вода, ди, м. Сказочное существо, могущее удерживать, запруживать воду. Драг. 257, 259.
Зага́тистий, а, е. Зага́тиста земля́. Земля, содержащая корни и пр. мешающее свободному движению плуга. Черкасск. у.
I. Зага́чувати, чую, єш, сов. в. загати́ти, чу́, тиш, гл. 1) Запруживать, запрудить. Ні один не переплив, усі камнем лягли по дну, аж річку загатили. К. Орися. (ЗОЮР. II. 204). Інгул що-зіму замерзає — Богун не встане загатить шляхетським трупом. Шевч. 160. 2) Делать, сделать плотину, запруду. Все пани та пани, а греблі нема кому загатити. Ном. № 1173.
II. Зага́чувати, чую, єш, сов. в. зага́чити, чу, чиш, гл. Захватывать, захватить крюком; зацеплять, зацепить, задевать, задеть, завлечь, привлечь. *Сл. Желех. Хлопці його у свою компанію загачили хитрощами. К. Михальч.
Зага́ювання, ня, с. Замедление, задержка.
Зага́ювати, га́юю, єш, сов. в. зага́яти, га́ю, єш, гл. Задерживать, задержать. Щоб не загаять тебе, а я ще піду коня запрягать. Канев. у. — Постривайте, каже, я напою воли, а тоді й вам витягну. — Ви ж мене загаєте. Я перш собі витягну. Г. Барв. 382.
Зага́юватися, га́ююся, єшся, сов. в. зага́ятися, га́юся, єшся, гл. Замешкиваться, замешкаться, замедлить. Пора, брате, на виступці, бо вже ми й так загаялись. Не загайся на підмогу. К. Псал.
*Зага́яння, ня, с. Замедление. Сл. Дубр.
*Загва́здати, даю, єш, гл. Запачкать, загрязнить. Ач як загваздала стіл. Сл. Яворн.
Загвинти́ти, нчу́, ти́ш, гл. 1) = Заґвинти́ти. *2) Взлететь паря. Ой як це орел уздрів, одмаху в хмару загвинтив. Мнж.
За́гвіздок, дка, м. 1) В продетом сквозь отверстие конце (болта, бруска
