Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/24

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

А дочки князеві причепилися до пастуха, щоб він віддав їм свого мідяного прутика; тільки ж він викрутив так, щоб дістала його наймолодча.

На другий день князь запитав пастуха:

— Чого тобі треба дати сьогодня?

Той відповів:

— Шість короваїв хліба, шість півкварт горілки та шість півкварт вина.

Князь все те дав. От пастух знову погнав свині, але вже їх не гнав поперед себе, а сам ішов спереду та посвистував, а всі свині йшли за ним. Коли ж прийшли на пасовище, поклали їжу під дерево, а слузі пастух сказав:

— Йди сюди, одійдемо далі та ляжемо й лежатимемо як найтихіще, аж поки не прийде змій.

Швидко по то́му почав вітер подимати, за тим прийшов і змій з шістьма головами. Прийшов та й каже пастухові:

— Що ж ти, шмаркаче, собі думаєш, що й мене от так уб'єш, як убив мого брата? Але ж ти можеш бути занадто сильним, коли все оте поїси. То краще я сам все те поїм, то вже я буду дужчий!

Припав до їжі, все те ззів та випив й так само упився. Тоді прискочив до нього пастух й повідрубував йому всі шість голів. Потім пішов до лісу за свиньми й прийшов до срібного палацу, який вертівся на сорочачій ніжчі. От, щоб увійти до нього, він і каже:

— Стій, палаце, я — твій пан!

Ту ж мить палац перестав вертітись, а вийшла з нього баба, от він їй і говорить:

— Добридень, паніматко!

А вона йому: