Коли ж відра були вдома, виліз він знову на піч та й заснув. Швидко після того причепились до нього братові знову:
— А піди лишень, Печивале, нарубай нам дров!
— Чи то ж ви й самі не можете нарубати?
— Та хіба ж то жіноче діло? Йди, йди мерщій, бо зоставимо тебе на печі мерзнути, а червоної шапки, пояса та чобіт нігде не дістанеш!
Дурень повернувся на печі й промовив:
На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання :
Нехай станеться те, що я хочу!
Ту ж мить з-під лави вискочила сокира, нарубала в дровнику дров, принесла тії дрова до печі й знову лягла під лаву. А Печивал тим часом на печі бавився, їв цибулю, їв засмажку й запивав квасом.
— Печивале! — загукали на нього одного дня братові. — В дровнику вже немає жодної дровеняки. Поїдь лишень до лісу та привези. Коли ж не привезеш, то не дістанеш ні червоних чобіт, ні пояса, а-ні шапки!
На той раз дурень послухав, бо ж кортіло йому показати всім, що́ він уміє. Зліз він з печі, одягся, вбувся, виліз надвір, витяг з хліва сани, наложив у них цибулі та засмажки, узяв у руки батіг й сам сів у сани. На його пожадання та по щучиному наказові санки побігли сами через село до лісу та так, що під ними лише сніг свистів!
Ідучи ото так до лісу, мусив він переїздити велелюдним селом. Тут збіглося видимо-невидимо людей, цікавих подивитись на ґринджоли, як вони без коней їдуть. Од же дурень багатьох людей зачепив, бо ж
