бань, островів, скал, ярів і очеретів... Від маленькости зжив ся і заприязнив ся з сим напів диким сьвітом.
В мирних часах ходив з другими "за рибою і за зьвіром“, товк ся по днїпрових закрутах, бродив по багнах і очеретах — або знов перебував цїлими місяцями серед глухих лїсів. Єго школою були виправи на Дикі Поля за татарськими чередами і табунами, засїдки, битви, напади на татарські улуси, на Білгород, на Волощину, виправи чайками Днїпром аж ген на Чорне море. Днював на кони а ночував на степу при ватрі. Скоро став любимцем цїлого Низу, став проводити другим, і перевисшив всїх відвагою. Готовий був іти зі стома людьми хочби на Бахчисарай і засьвітити луною в очи самому ханови; палив татарські улуси і міста, витинав мешканцїв в пень, роздирав кіньми полонених татарських мурзів, спадав як буря, переходив як смерть. На морю кидав ся як вихор на турецькі ґалєри. Пускав ся аж в середину Будяку, влазив, як говорено в пащу льва. Деякі з єго виправ були впрост шалені. Меньше відважні і очайдушні конали на палях в Стамбулї або гнили на турецьких ґалєрах приковані до весел — він завсїгди виходив цїлий і здоровий, а до того з великою добичею. Говорено, що зібрав величезні скарби і що тримає їх поховані по днїпрових комишах. Нераз бачено як доптав заболоченими ногами по золотом тканих материях, стелив коням під ноги дорогоцїнні коври, або як убраний в оксаміти купав ся в дігти, показуючи тим козацьку погорду для пишних тканин і вборів. Місця нїде довго не загрів. Часами, прибувши до Чигирина, Черкасів або Переяславя, гуляв на смерть з Запорожцями, часами жив як чернець, не говорив до людий, утїкав в степи. Нераз окружав ся слїпцями і по цїлих днях слухав їх пісень, за що по просту обсипав їх золотом. Межи шляхтою вмів ся знайти як сьвітовий, огладжений кавалєр, межи козаками був козаком, межи лицарями лицарем. По що на сьвітї жив, чого хотїв, до чого стремів, кому служив, над сим не думав. Служив степам, вихрам, війнї, любови і власній фантазиї. Ся власне фантазия відріжняла єго від других ватажків, для котрих було все одно, кого бити, своїх чи Татарів. Богун брав добичу, але волїв війну від добичі, любив небезпеку
