Спусти́ мене́ въ я́му.
Неха́й попи́ заспіва́ють,
А дру́жки попла́чуть:
Ле́гше мині въ труні лежа́ть,
Ніжъ ёго́ поба́чить.«
Не слу́хала стара́ ма́ти.
Роби́ла, що́ зна́ла;
Все ба́чила чорнобріва,
Со́хла и мовча́ла.
Пішла́ въ-ночі до воро́жки,
Щобъ поворожи́ти:
Чи до́вго їй на сімъ світі
Безъ ми́лого жи́ти?
»Бабу́сенько, голу́бонько,
Се́рце мое́, не́нько!
Скажи́ мині щи́ру пра́вду,
Де́ ми́лий серде́нько?
Чи живъ, здоро́въ, чи вінъ лю́бить,
Чи забу́въ-поки́нувъ?
Скажи́ жъ мині, де́ мій ми́лий?
Край світа поли́ну!
Бабу́сенько, голу́бонько,
