шо собі в него жєдаєте. Дай вам Боже здоров'є, діду Міхайле…
Подавав Михайлові порцію і цілувалися в руки.
— Куме Іване, дай вам Боже прожити ще на цім світі та най Господь милосерний щасливо запровадит вас на місце та й допоможе ласков своєв на́ново ґаздов стати!
— Коби Бог позволив… Ґазди, а проше, а доцєгніт же… Гадав-єм, шо вас за стів пообсажую, як прийдете на весілє́ синове, але инакше зробилоси. То вже таке, шо за шо наші діди та й тати не знали, то ми мусимо знати. Господна воля! А законтентуйте ж си, ґазди, та й вібачєйте за решту.
Взяв порцію горілки та й підійшов д'жінкам, що сиділи на другім кінці стола від постелі.
— Тимофіхо, кумо, я хочу до вас напитиси. Див'юси на вас та й ми, як якис казав, молоді літа нагадуютси. Де, де, де-е! Ото-сте були хлоп'єнна дівка, годна-сте були! То-сми за вами неодну нічку збавив, то-сте в данци ходили, як сновавка — так рівно! Ба, де, кумо, тоті роки наші! Ану-ко пережийте та й вібачєйте, шо-м на старість данец нагадав. А проше…
Глянув на свою стару, що плакала межи жінками, і виймив із пазухи хустину.
— Стара, ня, на-ко тобі платину та файно обітриси, аби я тут ніяких плачів не видів! Гостий собі пилнуй, а плакати ще маєш доста чєсу, ще так си наплачеш, шо очи ти вітечут.
