Цю сторінку схвалено
ЗЛОДІЙ
Посеред хати стояли два дужі, моцні хлопи. Сорочки на них подерті, лиця покривавлені.
— Не май, чоловіче, тої гадки, аби я тебе з рук пустив…
Сопіли оба, були помучені і ловили в груди воздух. Коло постелі сперлася молода жінка, застрашена і заспана.
— Не стій, але піди зараз за Міхайлом і за Максимом, та скажи, аби зараз прийшли, бо я злодія маю в руках.
Жінка вийшла, а вони лишилися.
— Цес якби лучив на слабого, та й взєв би житє коло власної хати.
Приступив до лави, взяв кварту з водою і пив так лакомо, що чути було булькотання води в гортанці. Потім рукавом обтирав лице і, глядячи на нього, казав:
— Не траба йти до цирулика, цес пустив крови доста.
А ще цих слів не сказав, як злодій вдарив його кулаком межи очі.
