панів не цілуй, бо вони з тебе жиють, вони твої слуги.
Пани регочуться, мужичка вже направду боїться, а панок дивиться на панів і злий, дуже злий. Потім залагоджує мужичці її орудку і виводить її зі склепу. Перед склепом наказує їй, аби панів ніколи по руках не цілувала, аби раз прийшла до розуму і шанувала себе, бо пани — злодії, розбійники. Мужичка сміється, дякує йому за вигоду і йде. А панок вертається до склепику і глядить на панів згори і підсвистує собі так весело, що його лице молодіє, очі прояснюються.
— Ви бунтуєте хлопів, я вас кажу арештувати — каже і сміється староста.
Панок тягне пиво і в той бік не глядить.
— І хто би то був надіявся, що то за анархіст з цього пана Ситника?
Панок мовчить.
— А так ішов разом з нами, бавився, в карти грав, а на старість таки показав московську душу, москаль — москалем.
Пани регочуться, бавляться, а Ситникові аж очі кров'ю заходять.
— Коли я не хочу більше кров пити, так як ви, і пополудні затикати подушками вікон, аби спати, я маю вмирати десь цими днями та я хочу хоч трохи перед Богом стати чистий.
— До лазні, пане Ситник, до лазні за двадцять центів, го, го!
— Буде вам лазня колись, то-то буде лазня!
