корони Польської (згодом – Речі Посполитої). Князь Данило Галицький коронувався як король Русі у 1253 р., а Руське воєводство існувало з 1434 р. Мешкали у ньому русини (в латинській передачі – rutheni, відмінні від moscovites). А запізні вправи з "руської“ титулатури московських князів та царів сприймалися як суто політичні амбітні кроки, а не доказ тотожності з населенням теренів сучасних України чи Білорусі. З перспективи ж північної, прибалтійської Європи "Русь“ писалося зазвичай на північних володіннях новгородців поблизу Білого моря. На півночі Новгород зі своєю країною "Новгардією“, як і Галичина на півдні, був здавна відомим торговим партнером північних європейців і традиційними "входинами“ до далеких невідомих напівазійських країв Східної Європи. Тому з обох європейських "бачень“ Русі Московське велике князівство, а згодом царство було найвіддаленішим прикордонням Татарії, а з огляду на тривалу політичну підпорядкованість Орді (на відміну від Новгорода або Галицько-Волинських князівств), то й з неясною "цивілізаційною приналежністю“. До Русі в "широкому сенсі“ Московію на зображеннях з кін. XVI – початку XVII ст. відносили, але вже на картах, які за своїм ракурсом містили частини Сибіру та Центральної Азії.
Ранній західний вжиток прикметнику "руський/російський“ щодо Москви відноситься до праці Джайлза Флетчера "Про Російську державу“ («Of the Russe Common Wealth», 1591). Як зазначає Д. Наливайко, "Флетчер побував англійським послом у Москві, отже йому була відома офіційна назва держави, zку він виніс на титульну сторінку своєї книги, але симптоматично, що в назву він ввів уточнення, важливе для орієнтацій своїх читачів, які знали цю державу та правителя під іншою назвою ("або спосіб правління російського царя, котрого звичайно називають московським царем")“. Врешті ж західні європейці фіксували той факт, що "руська“ і "московська“ мови відрізняються. Так, австрійський посол у Москві Я.Генкель фон Доннесмарк вказував, що мова України – "руська“, а польський
