довгострокова загроза його статусу як найбільш впливового історика України. У 1912 році В’ячеслав Липинський опублікував великий збірник польською мовою під назвою «З історії України»[1]. Він складався із монографії, статей і документів, що в основному стосувались доби Хмельницького. Липинський написав дві основні наукові студії збірника: біографію Михайла Кричевського (Stanisław Michał Krzyczewski), шляхтича-римо-католика і полковника реєстрових козаків, який став на бік Хмельницького, і «Два моменти з історії пореволюційної України», дослідження епохи Хмельницького, де зосередився на останньому році його гетьманату та подіях після його смерті.
Липинський не походив з історичної школи Грушевського і не спирався на традиції українського народництва. Народжений у польській шляхетській родині на Правобережній Україні та охрещений як Вацлав, Липинський набув української ідентичності та присвятив своє політичне життя відстоюванню тези про те, що римо-католицькій польськомовній шляхті знайдеться місце в українській нації та у майбутній Українській державі. Липинський став одним із видатних українських політичних мислителів ХХ століття, рупором консерватизму та монархізму[2]. В історичних творах Липинського, що здобув освіту в університетах Кракова та Женеви, відобразились неоромантична, неоконсервативна і патріотична течії польської політичної думки та історіографії початку ХХ століття, що підкреслювали позитивні аспекти боротьби за незалежність, верховенства держави, значення органічних спільнот і важливість історичних прикладів для наслідування[3]. Липинський запровадив ці концепції в контекст історії України.
- ↑ Z dziejów Ukrainy: Księga pamiątkowa / Еd. Wacław Lipiński. — Kijów, Kraków, 1912, із студіями Липинського «Stanisław Michał Krzyczewski: Z dziejów walki szlachty ukraińskiej w szeregach powstańczych pod wodzą Bohdana Chmielnickiego (r. 1648–1649)» (s. 145–513), та «Dwie chwile z dziejów porewolucyjnej Ukrainy» (s. 514–617). Стаття «Stanisław Michał Krzyczewski» була перевидана в українському перекладі у кн.: Липинський Вячеслав. Твори. — Т. 2. — Філадельфія, 1980.
- ↑ Про політичні ідеї Липинського див.: The Political and Social Ideas of Vjačeslav Lypyns'kyj / Еd. Jaroslaw Pelenski, спеціальний випуск, Harvard Ukrainian Studies. — 1985. — Vol. 9, nos. 3–4; Gancarz B. «My szlachta ukraińska…». Zarys życia i działności Wacława Lipińskiego, 1882–1914. — Kraków, 2006.
- ↑ Про Липинського як історика див.: Білас Лев. Вячеслав Липинський як історик кризової доби // Липинський Вячеслав. Твори. — Т. 3. — Філадельфія, 1991. — С. xxiii–lxx. Про його інтелектуальне формування див.: Bilas Lev. The Intellectual Development of V. Lypyns'kyj: His World View and Political Activity before World War I // The Political and Social Ideas of Vjačeslav Lypyns'kyj. — P. 263–286, і його ж. Краків, Женева і філіяція “Кричевського”: До родовідної мислення В. Липинського // Липинський В. Твори. — Т. 2. — С. xix–xlvii. Білас відзначає вплив на Липинського як його вчителя неоконсерватора Владислава Леопольда Яворського, так й істориків Станіслава Закшевського та Шимона Аскеназі. Див. також Błachowska Katarzyna. Stanisław Zakrzewski (1873–1936) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Еd. Jerzy Maternicki with Leonid Zaszkilniak. — Rzeszów, 2007, та Wróbel Piotr J. Szymon Askenazy (1865–1935) // Nation and History: Polish Historians from the Enlightenment to the Second World War / Еd. Peter Brock, John D. Stanley, та Piotr J. Wróbel. — Toronto et al., 2006. — P. 221–245. Про неоромантичні тенденції у творах Липинського див.: Зашкільняк Леонід. Неоромантичні тенденції в українській історіографії початку ХХ століття // Historia-mentalność-tożsamość: Miejsce i rola historii oraz historyków w życiu narodu polskiego i ukraińskiego XIX i XX wieków / Еd. Joanna Pisulińska, Paweł Sierżega, and Leonid Zaszkilniak. — Rzeszów, 2008. — S. 320–334.
