«Stanisław Michał Krzyczewski», по суті, кинула рукавичку Грушевському[1]. Липинський зберіг фразу «на переломі», яку він витворив у відповідь на пораду Грушевського дати нову назву україномовному варіанту його роботи. Однак, змінивши запропонований до війни титул «З історії української політики в половині XVII століття» на «Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю», Липинський змістив фокус роботи.
Україномовний текст Липинського до його довоєнної роботи додав небагато в плані документального або фактичного матеріалу, але запропонував сучасникам більш чіткий виклад прикладів для наслідування з доби Хмельницького, в тому числі тих, що Липинський, консервативний прихильник Гетьманату 1918 року, розглядав як модель аграрної або хліборобської монархії. Під час доопрацювання роботи Липинський посилив наголос на досягненнях гетьманату Хмельницького у державному будівництві та на розвитку українського націотворення. Він зобразив гетьмана мудрим правителем, який прагнув встановити династичне монархічне правління. Ґрунтуючись на своєму негативному сприйнятті перетворень 1917–1921 років, він також зменшив використання терміну «революція» (обмежуючи його в основному до періоду, який він називав «козацькою революцією»)[2]. Побачивши на власні очі руйнівну силу масового повстання, Липинський присвятив том Левку Зануді, селянину, який сумлінно охороняв будинок і бібліотеку Липинського, і був вбитий «руїнниками». Липинський також почав набагато позитивніше ставитися до Переяславської угоди як до рішучої маніфестації Хмельницьким повної незалежності України від Речі Посполитої. По суті, тут Липинський висловив своє політичне кредо більш відвертим дидактичним стилем, ніж у своїй довоєнній роботі. І сам тон книги, і її політичний меседж розгнівали позитивіста і народника Грушевського.
Як правило, Грушевського і Липинського протиставляють один одному як народника та державника, причому Грушевського вважають лівим, а Липинського — правим. Не менш важливою є еволюція їх поглядів на націю та її відношення до соціальних верств і політичних структур[3]. Липинський
- ↑ Грушевський все-таки нейтрально згадує про «Україну на переломі» у бібліографічній примітці до 8-го тому, опублікованому у 1922 р. (Грушевський М., Історія України-Руси. — 1922. — Т. VIII. — Ч. ІІ. — С. 223). На початку своєї еміграції у листі до Кирила Студинського Грушевський применшував роль Липинського між консервативних гетьманців (Гирич І. Передмова // Листування Михайла Грушевського. — Т. 2. — С. 275). Наприкінці 1920-х років він став сприймати виклик, кинутий Липинським та його послідовниками, більш серйозно.
- ↑ Про зміни у використанні Липинським терміну «революція» див. Масненко Віталій. Історичні концепції М. С. Грушевського та В. К. Липинського: методологічні і суспільно-політичні виміри української історичної думки 1920-х років. — Київ, Черкаси, 2000. — С. 181–189; Plokhy S. Unmaking Imperial Russia. — P. 287. Липинський дотримувався концепції козацької революції у своїй пізнішій праці (порівн.: Україна на переломі. — С. 83, 88).
- ↑ Хоча термін «державницька школа» став основним, треба нагадати, що у 1920-х роках терміни «національний» та «державний» часто використовувались для опису нових напрямів в історіографії. Див. Кревецький Іван. Українська історіографія на переломі // ЗНТШ. — 1924. — Т. 134–135. — С. 161–184. Як твердить Сергій Плохій (Unmaking Imperial Russia. — P. 329), Василь Заїкін був першим, хто почав говорити про «національно-державницьку» або «державницьку школу» під час обговорення статті Кревецького. Див. рецензію на випуск ЗНТШ у виданні: Літературно-науковий вісник. — 1925. — Т. 24. — Ч. 5. — С. 85–95.
