Сторінка:Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи (2014).pdf/96

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Як вказував Лев Білас, Липинський став використовувати термін нація замість народ у значенні «нація» все частіше і частіше в своїх творах після 1910 року і повністю перейшов до терміну нація в «Україні на переломі»[1].

В цій роботі Липинський твердив, що державність була необхідна для збереження нації. Він заявив у своїй передмові: «Без власної ж держави я собі ніколи не уявляв і тепер не уявляю можности існування Української — не етнографічної маси — а Нації» (Переднє слово, с. 6.)[2]. Повстання Хмельницького та утворення Гетьманщини були вирішальними у формуванні сучасної української нації. Тим не менш, під час розгляду подій сімнадцятого століття Липинський часто говорить про українську націю, навіть ще до створення української державності XVII століття, залишаючи народ у цитатах з документів (зазвичай «руський народ», порівн. с. 18–19, 21). Для Липинського національні інтереси та енергія нації були центральними в українському житті чи то сімнадцятого століття, чи то двадцятого (с. 22). Незважаючи на те, що Липинський не міг повністю відділити націю від етнокультурної спільноти, він розглядав свою націю в першу чергу як органічний продукт українських земель і життя, перш за все як спільноту, яка могла включати в себе раніше асимільовану польським середовищем та навіть неруського походження шляхту. Це нація, що органічно розвивалася, на чолі з її традиційними вищими верствами, могла існувати тільки в складі держави. У передмові до книги «Україна на переломі» Липинський заявив, що українська держава ХХ століття може бути побудована тільки за допомогою нащадків полонізованої шляхти (маючи на увазі Правобережжя) і козацької старшини Лівобережжя[3].

Грушевський вже висловив свою незгоду з поглядами державницької школи, що формувалась, в бібліографічному нарисі, яким завершувався 8-й том його «Історії». Там він зауважив, що праця Степана Томашівського про галицький похід Хмельницького 1648 року була «апологетичною і навіть ентузіастичною» щодо «Хмельниччини і особливо самого Хмельницького»[4]. Більш чітке вираження Липинським його поглядів після української революції та проголошення ним політичного кредо в «Україні на переломі» посилили опозицію Грушевського до державницької школи. Оголосивши своєю метою написання історії українських мас, для чого був виразно присвячений 9-й том, Грушевський увійшов у глибоке протиріччя з Липинським та його державницькими поглядами[5]. Переднє слово до 9-го тому показало дрейф історика вліво після 1917 року і відобразило його самоідентифікацію як «історика-соціолога», а також вплив нового марксистського інтелектуального оточення, в якому він працював. Щоправда, його твердження, що він намагався висвітлити дії та думки народних

  1. ↑ Див. Білас Л. Вячеслав Липинський як історик кризової доби. — С. xliv-xlv, посилання 32.
  2. ↑ У цьому абзаці сторінки подаються за виданням: Україна на переломі 1657–1659. — Відень, 1920.
  3. ↑ Про концепцію нації Липинського див. Pyziur Eugene. V. Lypyns'kyj’s Idea of Nation // The Political and Social Ideas of Vjačeslav Lypyns'kyj. — P. 302–325.
  4. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. VIII. — Ч. ІІ. — С. 223–224; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 8. — P. 703.
  5. ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. IX. — Пол. І. — Київ, 1929. — С. 6–7; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 1. — P. lxxviii.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Україна_на_історіографічній_мапі_міжвоєнної_Європи_(2014).pdf/96&oldid=127072