і форми реченнів, від яких і досі не може визволитись навіть москвофільська „Прикарпатская Русь.“ В результаті в Галичині виробилась літературна мова чужа Наддніпрянцям і мабуть чужа й галицькому народові, бо для нього видаються інтеліґенцією спеціяльні часописи на „хлопській“ мові.
Наддніпрянська інтеліґенція, під тяжкою московською рукою, менче мала змоги провадити політичну боротьбу, а тому вона мала більше часу і змоги працювати над виучуванням своєї народньої мови. Вона зібрала й видала під редакцією Б. Грінченка словарь народньої української мови, а під редакцією М. Уманця (М. Комаря) — російсько-український словарь, а тому, коли настала змога видавати часописи, вона мала по чому пильнувати та дбати про чистоту і народність своєї літературної мови, а через те вона й ближча до народньої мови, ніж галицька літературна. Я, певне, не помилюсь, коли скажу, що наддніпрянська літературна мова ближча й до галицької народньої мови, ніж літературна галицька. Принаймні, як я завважав, галицький селянин добре розуміє наддніпрянську літературну мову, тоді як галицької, особливо ґазетної, мови не розуміє добре навіть наддніпрянська інтеліґенція, як я це знаю з
