ській літературній мові та позамінювати їх своїми; позмозі требаб було позамінювати й міжнародні — коли знайдуться тотожні слова в нашій мові, бо навряд чи є рація витворювати, чи виковувати всі свої, як це зробили Чехи і замість елєктрики писати громовина, а замість ґальошів — мокроступи і т. д.
Але взагалі треба подбати, щоб літературна мова не була мовою тільки невеличкої купки інтеліґенції, якимсь кастовим жарґоном, чужим народнім масам, а була приступною для можливо ширшого кола людности.
Коротче сказавши, треба з'українізувати, знаціоналізувати галицьку літературну мову.
М. Драгоманів з цього приводу давно сказав в своїх „Чудацьких Думках“: „Література мусить нести в маси народу просвіту, а то найлекшим способом. Для того літературна мова мусить бути як найблизша до простонародньої.“