перед би стоїть голосівка, то разураз ставиться б, хоч-би далі йшла знов літера б. Напр., „колиб був; щоб була“ і т. д. А коли перед би стоїть шелестівка, то тільки тоді ставиться би, напр., Як-би була; був-би і т. д.
Цьомуж законові підлягає і прислівник же.
А в галицькій мові ставлять майже скрізь би і тим наближають її до польської та російської мови і віддаляють від своєї народньої (zeby, чтобы).[1]
9) Вислів — мав, мали вживається на Україні тільки в значінню не виконаного наміру: — „Я мав (намір) поїхати до Львова, але мене не пустили.“ Але ніколи не вживається, як у Поляків, в значінню — кажуть — напр.: „большевики мали заняти Одесу,“ (тоб-то, кажуть, що большевики заняли Одесу), бо ми, Наддніпрянці, це розумієм так, що большевики мали намір заняти Одесу, але їм не пощастило.
10) Вираз не смію, не смієм не вживається на Україні в значінню повинні. По українському не можна
- ↑ На жаль М. Левицький в своїй цінній книжці „Паки й паки“ робить помилку, дозволяючи вживати „щоби“, а тим часом в наддніпрянській народній словесності та у класиків скрізь вживається тільки щоб.
