ла в себе кращі набутки української літературної традиції, збагачує нас і сьогодні, застерігає від стилістичних "зайвостей" в нашому мовленні, дає приклад дбайливого ставлення до використання кожної фрази, кожного слова. Цікавим у цьому відношенні є вкивання в мові I.Я.Франка неоднослівних дієслівних номінантів ― конструкцій типу брати участь, вести дискусію, мати розгін.
Як і в багатьох інших мовах, наявність цих одиниць в українській мові зумовлена потребами її системи. Неоднослівні номінанти ― специфічний спосіб передачі дії. В них делексикалізований дієслівний компонент, який втратив певною мірою зв'язок з денотатом, нагадує функцію форманта похідного слова, а абстрактний іменник ― сенсовий центр номінанта ― фушкцію основи. Тому частини номінанта реалізують тільки один денотат ― дію за характером змісту абстрактного іменника: вести діалог, мати віру, проводити експеримент і т.д.
У процесі становлення стилів української дітературної мови ― офіційно-ділового, літературно-публіцистичного та наукавого ― неоднослівні дієслівні помінанти з делексикалізованим компонентом набули значного поширення і зараз складають в її лексичній системі досить багатий запас. Він продовнує активно поповнюватися номінантами, що утворюються за моделями, запозиченими дериваційним /словотвірним/ механізмом мови у синтаксису: піддавати /денатурації, пасивації, психоторапії/, робити /віраж, ін'єкцію, монтаж/ та ін.
Важливі структурно-сансові функції виконують неоднослівні дієслівні номінанти в літературно-критичних статтях І.Я.Франка. Серед них розповсюджені такі номінанти, які є єдиним засобом фіксації дії: "…він виявляє стільки далекоглядності та скептицизму, що не може прийти до жодної партії"; "Знаючи дійсне життя, спосіб думання і бажання селянства дуже мало, Конопницька… часто замість реальних малюнків дає нам риторику"; "…навіть коли /Макбет. - В.С./ мав яку участь у замордуванню Дункана, то після тодішніх эвичаїв був до сього вповні управнений та навіть зобов'язаний законом про криваву помсту"; "Загалом Шекспір з незрівняним майстерством зумів тут у своїй мові надати той понурий, бурливий, дикий колорит, яким визначається подія трагедії і вся сценарія її ― Шотландія"; "Історія Глостера й його синів творить немов ревонано, доповнення історії Ліра і його дочок".
