Фразеологічна конфігурація першого ступеня оказіональності створюється фразеологізмами, стилістичний ефект яких досягається відокремленням ФО, їх різноманітними позиційними варіантами: “А йому /Германові/ так не хотілося попасти знов в стару нужду, а ще до того з родиною”; “За кілька хвиль зник Андрій Олексі з очей в тумані пилу і куряви”: “Два єго сини вигнали го /Олексу/ з дому, побивши го тяжко — він пішов на жебри, і уже кілька літ, як я стратив о нім всякі чутки, — пропав десь, нещасний, як камінь у воду”.
Фразеологічну конфігурацію другого ступеня оказіональності утворюють індивідуально-авторські трансформації ФО, експресивність яких підсилюється різноманітними стилістичними прийомами, зокрема, алюзією, стилістичною синонімією, порівняннями і т. ін. Наприклад: “Він /Андрій Петрій/ добре поняв, що то все значить, він, бідний, що замість любові найшов погороду, замість щирості — холодну безсердечність, замість щастя — муки Тантала!”; “З давним чуттям слухала Мирослава тої повісті: вона глибоко шеміла її в серці, — їй так важалося стати під рукою того доброго і животворного царя велетнів до бою з силою Морани; кров живіше заграла в її молодім серці. Як сильно, як гаряче любила вона в тій хвилі Максима!” У наведених мікроконтекстах фразеологічна конфігурація другого ступеня створюється експресивними повторами і алюзією — риторичним прийомом, який полягає в натякові на відомий історичний, літературний чи міфологічний факт /муки Тантала, сила Морани/.
Та найчастіше засобом створення фразеологічної конфігурації цього різновиду у прозових творах І. Франка виступають порівняння і контекстуальна лексико-фразеологічна синонімія: “А Довбущук все ще стояв мов остовпілий на місці, скінці підняв спущену голову, загриз спідню губу і, заскреготавши зубами, проворкотав до себе: Собака, він /Петрій/ був предосторожений!”; “Стогнав і цекотів зубами, но не казав нічого”.
Комбінації кількох стилістичних прийомів використання ФО становлять фразеологічну конфігурацію третього ступеня оказіональності: “В імені права! — повторяв Сенька і захав дзвонити зубами, мов на морозі, зачав трястися, мов у лихоманці”; “Ану, я тебе, свату, нехотячи межи очі заїду. — крикнув він, ріпний і як зацідить мене межи очі, аж мені сто тисяч свічок в очах заярілося і все в голові перемішалося”.
