багливої юрби. Ці автори се письменники — промисловці. Мистцем видумувати сцени і ситуації хорою горячковою уявою є Евген Sue, якого „Тайну Парижа“ бачу в вашій бібліотеці. За ним іде славний Феваль, котрий виступає з „Тайнами Льондону“. Але він уже продуцент. В нього ціла письменська фабрика: працюють помічники. Його картини малюють дикі оргії. Юрба бездушних читачів вірить у те божевілля.
Панночка, котра від дитини читала тих авторів, справжня мучениця романів, румяніла і, як уміла, боронила своїх любимців авторів, її уява розбуджена, але серце не чутке на справжні терпіння. А користь із читання відємна: злий вплив на здоровля тіла й душі; і відомости поверховні: з усього по трохи, в цілости нічого.
— Ціла ваша бібліотека се архів поліцейських актів. Така лектура вбиває вищі стремління. Властиво се ніяке літературне мистецтво: тут нема ні льоґіки ні глибини, сама арлєкінада — абсурд. Колєкція страхіття. Авантури для задоволення неробів. Не бачу між цими кримінальними романами творів Едґара Аллана Пое — а він властиво є батьком кримінальних романів. Людина, сплямлена вуличним болотом, знайшла місце у світовій літературі. Ґеніяльний пяниця… В його хорому, алькоголем запамороченому мізку ставали яви повні грози. Але він умів свої твори у мистецькій формі виряжати у світ — і це йому дало місце у світовій літературі.
Для вас я вибрала б иншу літературу. Але ви самі признаєтеся, що затратили смак.
