У сходовому сяйві небес,
В пурпуровім проміню
Кольосальний його сілюет
Видно геть у пустиню.
І летять із гебрейських шатрів
Затурбовані зори
Мов гонцї до ґіґанта того
На осяяні гори.
„Се Мойсей!“ — одні одним уста
Промовляють несьміло,
Та не вимовлять того, що там
У серцях защеміло.
Се Мойсей на молитві стоїть
Розмовляючи з Богом,
І молитва та небо боде,
Мов поломінним рогом.
Хоч зацїплені міцно уста,
І не чуть його мови,
Але серце його розмовля
І кричить до Єгови.
