— Ну, ну, ну, ну! — сказав Дід і перший раз засміявся тихим, сердечним сміхом.
Іван отворив очі. Що сталося? Де це він опинився?
Побачив себе на камяній плятформі, при вході в тісну камяну печеру. Скала, що стовбурчилась у виді величезного пястука, заслонювала вигляд на яр і на сусідні гори.
— Та й гарячий же ти, хлопче, у, який гарячий! — мовив, усміхаючись, Дід. — Тількищо я хотів тебе просити, щоб ти звернув із стежки трохи направо, а ти вже й сам туди вирвався.
Ні з цього, ні з того почув Іван, як гарячий жар стиду обілляв все його тіло. Не міг іще очунятись. Чув себе так якось непохоже на те, що пережив перед хвилиною, що це недавнє видавалось йому чимось неправдоподібним, казочним, геть-геть замерклим. Аджеж він кинувся в пропасть! Що ж це з ним діється? Він спробував рушатись, думаючи, що це тільки йому сниться і він, може, лежить зомлілий на
28
