Побачивши себе на вольнім, яснім світі, Іван зачудувався неабияк. Коли недавно тому йшов з Дідом, то йому здавалося, що находиться в якійсь стороні зовсім невідомій, серед величезних скал, трохи не до самого неба високих гір і бездонних ярів. А тепер він побачив себе в місцевості добре йому відомій, де ліс був рідкий, гори невисокі, скал ані сліду, то й яри не глибші понад звичайну міру гірських провалів. Зміркував, що находиться недалічко того місця, де сидів, ввійшовши в ліс, і де лишив свою сокиру, зарубану в пеньок. Туди він і направив свої кроки.
Ішов, не могши зразу зміркувати докладно все те, що з ним сталося. Чувся тільки дуже вдоволений, спокійний і певний, мов пляшка, наповнена водою аж по саму шийку. Навіть їсти йому не хотілося. Одне тільки знав, що може бажати чого хоче, а все йому буде сповнено. Та тільки не знав іще, чого має бажати в даній хвилі.
38
