єтоном чекав перед ґанком. Незабаром вийшла й панночка.
— Прийшов той обридливий барон, — щебетала вона вже просто до Івана, поки цей помагав їй сісти до фаєтону. — А, правда, ти його не знаєш! Щасливий ти! А я не хочу й пять хвилин бути з ним під одним дахом. Нехай там з татком перекидується пустими компліментами.
Проїхавши може з півгодини, прибули до ліска. Спацери²²) в тінистих алеях були майже пусті. Повітря було чудове, повне запаху і свіжости, ціле дзвеніло співом пташенят. Іван почав помаліше їхати. Йому конче хотілося поговорити з панночкою, а якимось прочуттям він зміркував, що й вона неспокійна сидить у фаєтоні.
— Прошу паннунці, — сказав Іван, обертаючися трохи до неї, — чи то правда, що паннунця виходять заміж за барона?
Панна Ніна стрепенулася в повозі, мов опечена.
— Хто тобі це сказав?
— Та я чув, слуги говорили.
— А якби так було, то що?
— Жаль мені паннунці, дуже жаль, — сказав простодушно Іван. — Тим більше, — додав по хвилі, — що, як бачу, паннунця не дуже його люблять.
