III.
От з тої то доби тяжкої
У моїй памяти старій
Пригода згадуєсь — такої
Не дай вам бачить, Боже мій!
Згадало ся, як пан Мигуцький
З громадою пожартував,
Згадав ся плач і стогін людський,
Якого жарт той коштував.
От слухайте-ж! Не в тій я цїли
Говорю вам про давнину.
Щоб може ви на дїтях мстили
Батьків заслїплених вину.
Бог з ними! Вже досить помстилась
Над ними власна слїпота.
Глядїть, лиш споминка лишилась
У нас про пана, а тота
Палата, що ми мурували,
Котру він було назива
