Чи то тому, що й сам блудив
За мало в книгах, чи судив
Він остро книжную науку.
Він зацїкавлював дїтий
То повістками, то казками,
А головно на сей святий
Великий божий світ — природу
Раз в раз увагу їх звертав.
На кождім кроцї свого ходу
Він щось цїкаве зустрічав,
Про все умів щось розказати,
І вмів до всього навязати
Чи то випадок із житя,
Чи корисну якусь науку.
Умів і кожде він дитя
Розрушать, взяти мов за руку,
Збудувати власні в нїм думки
І визвать власнії уваги
Так що малії дїтваки
Обдерті, босі, залюбки
До нього йшли, мов овечки
До пійла в час лїтньої спраги.
Та річ у тім іще не вся:
Їх до попівської оселї
Не так тягла наука ся,
Як більш гостина в пан-отця,
Оті полуденки веселі
В просторій хатї, за столом,
