Що раз пани йому нагнали
І стиду й болю і ляку.
Була се вість мабуть правдива,
Що пан один із добра-дива
Йому за пів бутельки пива
Трохи не вкоротив віку.
Він ще в молодших був лїтах,
Що йно авансу дослужив ся
І все з панами руку тяг,
Бо до одного приблизив ся,
В якого донечка була
Не одиначка, та вродлива,
При тім весела і жартлива,
До нього зовсїм не спесива,
Оттак фіґлярочка мала.
Комісар пана добре знавши,
Не раз у нього, побувавши
За дїлом з разу, а по тім
І прошений як гість у дім,
Не раз з паннами забавляв ся,
І хоч поважно все держав ся,
Манюсї якось раз признав ся,
Що рад би цїлою душею
Її побачити своєю.
Манюся з легка запалїла,
Всміхнула ся і занїміла,
А по тім стиха відповіла:
„Pomów pan z mamcią!” — і пішла.
