„Єґомосць, чи ви дурнем стали
Чи з роду розуму не мали,
Чи вам дурниць хто нашептав?
Чого ви шию самохіть
Все пхаєте менї у сїть?
Хиба на те вас ваші власти
Попом поставили ось тут.
Щоб ви напроти мене люд
Підбурювали до напасти
І вчили панську власність красти?”
Піп аж до долу похилив ся
І весь тремтїв, перехрестив ся,
Та пану в очи все дивив ся.
„Се ясне пану набрехали”. —
Сказав несміло.
„Набрехали?
Хто, що, по що? Чи се брехня,
Що ви приватно з амбони
Хлопам розводите андрони
І всюди клеплете що дня,
Щоб кинули горілку пити?”
„Се правда”.
„Ну, а як хлопня
Послухає сих слів, то що
Менї з горальнею робити?”
„Се не моя річ”.
„Отож то!
