і відбився, виринув, крикнув і знов сховався у воді. Батько витягнув і мене. У першу хвилю я не відчував страху. Нас негайно передягли й положили до ліжка. Батько нарікав, що при скаканню у воду не мав часу скинути блюзи та камізольки, в якій на ланцюжку носив срібний годинник. Годинник промок, але почищений ходив дальше. Геть геть пізніше Батько помінявся з ним за інший у Дрогобичі з нагоди одної судової розправи, мабуть з адвокатом др. Кобрином.
Коли я був старший і ми були в Довгім Полі, де жили в о. Попеля, Батько знов проявив незвичайну відвагу спасаючи старшого брата Андрія.
Справа з уратованням брата Андрія представлялася ось як: В Довго-полі пливе річка Білий Черемош, яка величиною в Довгополі дорівнує Чорному Черемошеві в Жабю.
На обох Черемошах іде сплав дерева. Два рази, в посуху раз на тиждень отвирають гати в Байтаґулі, на Шибенім, і при тім позєм води підноситься на пів до 1 м. Ми всі раз бавилися на кльоцах і на дарабах, які стояли на воді. Вода була дуже прозора і ясна. Повінь ще не йшла. Повінь надходила завжди досить скоро і не завжди в ту саму пору. Коли брат стояв на одній дарабі, привязаній до берега і завзято гріб кермою, щоби якнайдальше відігнати її на середину
