нова та пустилася у напрямку на Хмельник[1]. Молодий поручник із усміхом повторював наказ Яреми »хоч кров з носа — добути язика та розвідати про наміри ворога.« Але приказ приказом а пограбувати можна — підсвистував собі під носом поручник. Йому вбачалися дукачі та золоті прикраси й рожеві уста молодих козачок. Вчера перестав падати дощ і болота майже не було. Коні бігли жвавим чвалом а гусари затягали пісні: і їм привиджувалося теж саме що й їх офіцерові. Ступою перейшли невисокі горбки над рікою Случею і перед їх очима роскинувся у легкій млі, наче під срібним серпанком розкішний вид краю, пливучого молоком і медом, плідної України, яку треба було добувати так тяжко, щоби змусити цих непокірних »хлопів« до послуху та заставити їх гнути свої карки у важке ярмо. Долоні жовнірів свербіли зміритися чим скорше з безоружними селянами. На нагоду не приходилось довго ждати, бо вже в Синяві мусіли добувати собі харчів а коням фуражу. На приказ поручника розсипалася сотня по хатах і небавом крики селян, регіт пяних жовнірів, блеяння різаних овець, та різкі вистріли зві-
- ↑ Місточко на північ од Вінниці на Поділлю
