по голові, по плечах,
залїпили навіть вуха,
не шкодуючи кожуха,
а так сьмішно, а так звинно,
а так швидко, і невпинно,
що й мітлярі не сидїли
лиш мазали аж попріли.
Помеляр же — лиш смарує
і з Микити ще й глузує:
„А ось маєш і параду
за братів рідненьких зраду:
а ось тобі почастунок
за ковбаски, паньский трунок!
а ось тобі кал, нездаро,
за вонючеє циґаро!
проклятє тобі сто раз,
що так зрадив-єси нас
і панови віддав глас!
Їв ковбаски, пив „вино”
з'їдж же тепер — і сесе!”..
Хрунь кидав ся, ґвавт кричав,
та хтось мітлу помачав
більше в калї як в болотї —
і заїхав нев по ротї,
та так, що геть Хруня горду
