жінку, катував дїти, обманював сусїдів, крав, коли тілько міг і умер негодяєм“.
Скінчивши писати, нерухомий вмерлець оглядав свою роботу. Я обернув ся та замітив, що всї могили відчинені і усї покійники з них повиходили, та змазували на памятнику брехнї, пописані свояками, щоб привернути правду. І я побачив, що всї вони кати та вороги своіх ближних, люде без чести, притворники, брехуни, обманцї, клеветники, завистники, що ті добрі батьки, вірні супруги, прелюбенькі сини, сї молоді непорочні дївицї, сї чесні торговцї, сї мужі та бездоганні жінки, що всї вони крали, обманювали та робили всякі соромливі та огидні вчинки. Всї писали в тім самім часї, при входї їх вічного дому, безпощадну, страшну, сьвяту правду, якої нїхто на земли не знає, або лишень удає, що не знає.
Я думав, що й вона повинна її над своєю могилою виписати. Без тревоги біжу поміж напів відчиненими могилами, поміж трупами та кістяками; я йшов до неї певний, що й її найду. Пізнав її з далека, хоч не бачив ослоненого смутком лиця. На мармуровім хрестї, де читав я: „Вона любила, була люблена і вмерла“, завважав я напись: „Одного дня вийшла, щоби обманити свого милого, перестудила ся і вмерла“.
Другого дня піднесли мене без памяти обіч одної могили…
