Ідоли падуть/1/XII
| ◀ XI. Леви й гадюки | Ідоли падуть Том перший XII. Остання ніч над Босфором |
XIII. Царівна ▶ |
|
Вони засіли до вечері біля багато заставлених столів у просторому мозайковому вестибулю старої палати Теодозія II. Імператор Василій бажав очевидно на всі лади приєднувати собі варягів, бо бенкет був неабиякий. Уся посуда була срібна, а то й позолочувана, дорогі таці, обруси, ручники, цвіти та штучні пахощі захоплювали і запаморочували дружинників великого князя. Хоч у київській гридниці теж було доволі достатків, але й у сні не бачив із них ніхто стільки скарбів, що тут при вояцькому бенкеті. Скільки-ж мусіло їх бути в осідку імператорів? Варяги порівнювали мимохіть свою подвоєну платню з безцінною обстановою й їх жадоба наживи росла від цього. Заговорили про золото, добичу, війну, про вбогість своєї холодної батьківщини та дотеперішніх зарібків. Зате полянські гридні гордилися тим, що князь бере наречену з такого багатого роду і вважали ці достатки вже подекуди своїми.
Роман і більше тямущі між гриднями зрозуміли, що ці вибаги можливі тільки у підсонні Візантії та при її положенню на перехресті найважніших торгових шляхів світа. У Києві, де жило так багато вельми засібних греків, цього всього не було. Більшу половину року люди не скидали зі себе тяжкого кожуха, а часті дощі та бурі приневолювали втікати перед світлом і повітрям до душних, темних, але теплих і захисних хат.
Вояки не переставали обговорювати виглядів на добичу при найближчому поході, обчисляли майбутню висоту плати та дарунків, окупу за бранців, добичу з боїв та грабіжей.
— А чи прирівняли ви, товариші — озвався Роман — те, що бачите, до сум, які дістав кожний з вас? Ви радієте грошем, а не бачите, що ви дешевші золотого глека на вино, або вази, повної нарди чи амбру? Пробі! Більше давав вам руський князь, бо давав тільки те, що мав сам і — ділився з вами усім. А ну поспитайте, чи заплатили б вам імператори за вашу службу половиною свого майна!
Замовкли варяги, вражені і збентежені словами Романа. Кожний почув правду цих гірких слів. Коржик з березової кори підчас голоду з рук убогого пастуха скандинавських фельдів, це дар куди більший від багато заставленого стола багача, або мошонки золотих монет із рук кесаря. Убога була дяка імператорів у порівнянні з наділом землі, якими міг оплатити їх службу князь Києва. Володимир приймав їх у склад свого боярства, забезпечував їм хліб на випадок недуги, а нащадкам відумерщину по батькові до смерти. А тут за рани, кров, за смерть — багач кидав їм тільки жменю золота зі свого невичерпаного скарбу, як милостиню.
Коли холодом повіяло від цих слів на веселих гостей, саме тоді відчинилися двері і з лівого крила палати вибіг гурток штукарів у рябих одягах. Один брав та їв живий вогонь, другий проковтнув на закуску кілька ножів та довгий меч, інші підкидали кількома мячиками. Таких штук не знали скоморохи заходу та півночі. Водночас підчашії стали підливати всім немішаного солодкого вина з Хіосу, а за якийсь час між штукарями появилися і гарно вичепурені дівчата.
Тоді Володимир устав і вийшов у свою кімнату на правому крилі палати, а за ним висунувся хильцем і Анастас.
— Князю, — сказав, — я не знаю твоїх намірів, але моя рада, вертаймося на Русь і те негайно…
— А це чому?
— За багато тут чигає на твою голову. Я радив би провести ніч у човнах, а завтра досвіта їхати. У Буколєоні безумовно крутиться таки за багато знайомих людей. У кожного з них може бути за пазухою затроєний ніж. Є три прикмети доброго вояка: відвага, хоробрість та обережність. Із тих трьох у нас греків є тільки ця остання, а у вас саме її нема.
— Ха! Ха! Ха! Це правда!
— А проте в мене, як у херсоніта, не бракне часом і двох перших. Нема їх стільки, що у варягів або у вас, але в потребі найдеться і в мене. Я додержу товариства князеві.
— Знаю! — перепинив його князь. — Знаю і розумію твій жах перед невідомим, перед ненадійною погубою, проти якої не боронить героя ні панцир, ні меч. Почуваю і я, як нагрівається мені під ногами свята земля. Але боятися, а показувати страх, це не одне! Вільно шкірі терпнути, але не бліднути. І мене вже остерегли, що цієї ночі будуть у мене гості.
— Остерегли? Хто остеріг? — поспитав Анастас поривисто.
— Остерегла мене людина, якій справа хреста на Сході лежить на серці не менше, як мені добро руської землі. Та я не можу сам перед цією людиною показати, що лякає мене злоба імператорських посіпаків. Ось що!
Підняв гордо голову, відкинув довге волосся, покучерявлене від волоків, якими звязував його під шоломом, а рука його власним рухом висунулася ізпід плаща.
— Ось тут я заступаю не тільки свій рід та владу, але і всю руську землю, на якій князь не ховається від людей поза плечі прибічників, але сам іде на всенародне віче, чи на бенкет із останнім зпоміж гриднів, кметями, боярами, огнищанами. Тому не слід мені тікати наче злодій, або курій. Тому, що бачу нещирість імператорів та їх нехіть до себе, хочу вернутися на Русь, але зроблю це отверто, на очах всіх. Поклич мені сюди Романа і Оляфа.
За хвилину обидва молодці станули перед князем. Володимир видав наказ гридням покінчити бенкет і йти спати. Отроки під проводом Путятича мали приладити чотири „змії“, засобити їх у поживу та напиток на дорогу.На даний знак Ляйфр устав від бенкету і випивши останню чарку на прощання руських товаришів, покинув Буколєон у супроводі полковників та прибічних гриднів. Разом із ними у лєктиках та на возах відїхали грецькі господарі із дорогою посудою, службою, скоморохами та дівчатами. Довго ще лунав їх регіт та крик вулицями міста і замовкав у стороні Авґустеону.
Роман та Оляф мали спати в кімнаті Володимира, тому поклалися біля дверей на підстелених килимах. Володимир глянув на багате пурпурою вкрите ложе під стіною, над яким нависав величавий намет із дорогої парчі. Біля ложа виднів на стіні мальований образ Константина Великого з лябарум у лівій руці, права рука була піднята наче у погрозі.
Не знати, що сказали Володимирові очі Константина, але князь зібрав з ложа два вовняні покривала, одне з них звинув у валок і лишив на ліжку, накривши килимом ніби людину у сні, а друге постелив собі на долівці між обома молодцями. Там і ляг сам накрившись плащем. Світла погасили, тільки у кутку горіла мала лямпада перед іконою Богоматері. Світло пропущене крізь червоне скло кидало криваві рефлєкси на золоту ризу ікони і наповняло цілу спочивальню темнавою, фантастичною сутінню.
Швидко почув Роман, що хоч робить велике зусилля, не може опертися сонноті. І снилося йому, що брови кесаря стягнулися німою погрозою, права рука стиснулась у кулак, лябарум змінилось у широкий убийчий спис, спис змінився в широкий обосічний топір і що з ним темна мала постать хильцем підходила до пурпурового ложа. А тимчасом за кесарем стали виходити дальші темні постаті, одна, дві три…
Живо простягнув руку і намацав ручку меча. Ось-ось мав крикнути, коли нагло дістав здорового штовханця в бік та почув шепіт:
— Цить, і будь напоготові!
Тоді збагнув, що все те, що вважав сном, було правдою на яві. З таємного проходу вийшло було справді шістьох мужів з добутими довгими мечами, а перший із них мав у руках топір. Він то піддійшов до ложа, а за ним півкругом ступали товариші. Було очевидне, що вони бажають відтяти князеві всі дороги до втечі, коли не зможуть убити його відразу топором.
Володимир не спав і стримуючи віддих, стежив теж за рухами убийників. Не спав і Оляф.
Ось топірник розбігся по східцях, які вели до ложа, його велетенська постать відхилилася взад і зі страшенним розмахом впав топір на розкинену на пурпурі куклу. Як один муж кинулися інші душегуби вперед, рвучи шовкове покривало ліжка.
Нагло залунав сміх, щирий сміх ситої людини, розбавленої після обіду.
— Вдаряй мечем, усі враз!
Три постаті зірвалися з долівки і кинулися на неприготованих напасників. Три удари мечів, завдані із усієї сили повалили трьох. Топірник кинувся взад, а з ложа впали удари на нього та його товаришів.
Заки Володимир, Роман та Оляф встигли вдруге підняти мечі, він скочив між них зі своїм важенним топором. І мов перцем розмахував ним, а нападені відступали взад знаючи, що без щитів ніхто не зможе у темряві обчислити рухів тіла та меча. Успіх наступу додав відваги і двом іншим душегубам. Вони повтікали були зразу аж під стіни, та тепер знову стали підходити до князя.
Оляф та Роман мусіли повернутися на боки, Володимир залишився сам проти велетня. Оляф з усім завзяттям варяга кинувся на свого противника, якогось високого вірменина. Забрязчали мечі. Невишколений, але куди дужчий варяг мав у тісній кімнаті рішучу перевагу. Меч Оляфа з усього розмаху впав на передрамя противника і гладко відтяв його від рамени. З брязкотом покотився меч разом із рукою на долівку і нелюдський крик потряс склепінням княжої спальні. Живо кинувся на поміч ізаврійський топірник і в цій хвилині зашумів топір над головою Оляфа. Молодець присів, щоб ударити його здолини, але вістря топора, зачіпивши його протяло шкіру на черепі і з ломотом обидва тіла упали на долівку. З окликом тріюмфу повернувся ізаврієць до Володимира та Романа. Тоді світло лямпади освітило його так, що Володимир пізнав його: це був відомий ватажок ізаврійської ґвардії, протоспатар Бессас, якого Володимир бачив при обіді. Був це муж великої відваги і страшної сили, який одним ударом відрубував голову бикові. Тимто у бій ішов радніше із топором, ніж із мечем.
Князь мав уже час підчас шамотні приготуватись до оборони. Нелегко було велетенському ізаврійцеві важким топором відборонювати лискавкові удари меча. Топір зударившись з мечем розпотощив його на кусні. В руках у князя залишилась тільки ручка. Він кинув нею з усією силою в лице противника, а сам відскочив взад, туди, де лежав Оляф і вмить підняв з долівки скривавлений меч варяга. Ухопив викладаний золотом та перламутром підніжок і кинув ним у ізаврійця. Цим разом мет був влучніший. Важкий стільчик ударив убийника у груди і він подався взад.
Роман скористав був із того, що його противник поховзнувся у крови на долівці, вихопив ізза пояса ніж і встромив його в нахилене над ним черево противника, який з харчінням повалився знову на землю. Роман мав коло себе покривала, на яких лежав перед нападом Володимир; він схопив їх швидким рухом і накинув на голову ізаврійця. Могутній розмах руки із топором заплутався у мягкі фалди пушистої ткані. Ізаврієць зірвав рукою з голови покривало та вже було запізно. Князь мав час використати свій меч: із розторощеною головою повалився посіпака із ломотом на землю.
— Спасибі за поміч! — сказав князь. — Не забуду її тобі ніколи, хлопче.— Богу дякуй, милостивий князю, — відповів Роман. — Від нього йде сила тіла й духа. Він то піддав мені спасенну гадку. Якби ми були мали щити…
— Будь у мене щит, я і з ножем не побоявся би цього ката!
Роман швидко позапалював лямпади. Аж тоді обидва доглянули сліди зведеного бою. Шість трупів валялося на долівці з розрубаними головами. З цього три біля самого ложа, по одному зправа і зліва і біля дверей сяженний труп Бессаса. З облич пізнати було, хто вони: печеніги, вірмени, ізаврійці — всі здоровенні та кремезні.
— Води і вина! — наказав князь. — Поклич Анастаса.
Грек на вид такої різниці вхопився за серце.
— Господи! Матінко Христова! — захрипів.
— Не мявкай, а принеси мерщій води і сильного грецького вина. Але сам, щоб ніхто не дізнався перед часом, що тут трапилося.
Володимир і Роман промили рану на голові варяга, заліпили її і перевязали, як навчив їх довголітній досвід, а коли влили йому в уста сильного вина, він розплющив очі. Пізнав князя і Романа й усміхнувся та простяг руку.
— Перемога за нами! — сказав. — Темно тут, холодно і в голові шумить.
— Від топора, брате! Завтра минеться, а полежиш два тижні, то й устанеш здоровий як риба!Князь і Роман перенесли Оляфа аж у сіні, де спала дружина. Звідсіля шістьох парубків понесли Оляфа у місто. Вів їх Анастас у плащі з каптуром. Князь не дозволив нічого рухати в кімнаті.
— Хай бачать висланники імператора, що тут сталося — сказав. — Заждемо до досвітка і поїдемо. Але раніше поступимо у Влахерн, щоб подякувати за китичку — усміхнувся, якби і не бачив страшних окервавлених масок довкола себе.
На дворі вже зазоріло, від Лукоморя в Евксин плили хмари. Володимир ускочив у човен.
— Всі є? — спитав Путятича.
— Всі!
— Так відчалюйте і пливіть вліво здовж берега! — а до Анастаса сказав:
— Вкажи й мені вхід до підземного каналу!