Перейти до вмісту

Ілюстрована історія України/Боротьба за Київ і його упадок

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

34. Боротьба за Київ і його упадок. Київ і Київщина також хотїли відокремити ся під управою старшої лїнїї Мономаха, котрого покликали на київський стіл в 1113 роцї. Мономах був князь сильний і полїтик добрий, умів держати Київ міцно в своїх руках, і так само його син Мстислав. Але по смерти Мстислава вийшло замішаннє серед самих Мономаховичів, тому що не було виробленого порядку в переходї княжих столів: лїнїя Мстислава хотіла задержати Київ у своїх руках, а молодші Мономаховичі на се не приставали, пішла між ними війна і користаючи з того захопив Київ чернигівський князь Всеволод Ольгович. Де далї тим більш заплутаною ставала ся боротьба, все більше було охочих до Київа, тому що з ним звязувала ся стара слава головного княжого стола, і київський князь вважав ся старшим між князями. Так тепер боком виходила Київу його слава! Кияне з початку підтримували Мстиславичів цїлою силою, поголовно в похід ходили, сподїваючи ся, шо поможуть його синам Ізяславу, а потім Ростиславу укріпити ся і зробити Київщину своєю волостю. Але побачивши, що нїчого з того не виходить, стали відтягати ся, як найменьше мішати ся до княжих війн і сварок — нехай сварять ся між собою і не мішають в то землю. Та се теж мало помагало. Часами бодай на кілька літ наставав спокій, як на київський стіл попадав князь досить сильний і впливовий, так що супроти нього притихали иньші й відкладали і свої претенсії до кращої нагоди. Але часами підіймало ся таке замішаннє, що князі міняли ся не то що року, а й по кілька місяцїв і тижнїв. І все се находило з військом, товкло ся по землї, нищило хозяйство, грабувало мешканцїв, купцїв, робило розстрій в торговлї. Ще гірше як князї наводили в поміч Половцїв: ті вже нїкому не давали переходу, грабили й заберали в неволю що тільки сили. А осмілені княжими усобицями далї почали й самі набігати на українські землї, особливо на Київщину та Переяславщину: залишили були по тих Мономахових походах, а тепер знов почали, з початку не сміливо, а де далї то гірше. В 1170 — 1180 рр. просто житя від них не стало. Приходило ся цїлим військом виходити в степи, щоб охороняти від половецьких нападів купецькі каравани та стерегти границь від нападів. Молодші, сміливійші князї пробували так як за Мономахових часів приборкати Половцїв походами в степи. Так ото 1185 р. ходив на Половцїв Ігор князь новгородсїверський на Половцїв з братами: се той нещасливий похід, оспіваний у Слові о полку Ігоревім, що скінчив ся погромом Ігоревого війська і неволею для нього самого. Кілька разів ходили походом київські князї Святослав і Рюрик; часто пускав ся в наїзди на Половцїв Рюриків син Ростислав. Але не ті були князї, як за часів Мономаха, коли він з Святополком київським трясли цїлою Україною; тепер князї подїлились, поріжнились, ослабли, та й Україна ослабла: упала торговля, промисел, люде, особливо богатші, кидали неспокійні краї, мандрували в північні сторони, або на захід, на Волинь та в Галичину. Не удало ся приборкати Половцїв і сумні слова Слова о полку Ігоревім лунали як похоронний спів над полїтичним житєм тодїшньої України:

На ріцї на Каялї пітьма світ покрила
Розбігли ся Половцї по Руській землї як хиже гнїздо.
Вже підняла ся хула на хвалу,
Вже ударила нужда на волю...

До тогож суздальські князї, потомки молодшого Мономаховича Юрия (предки пізнїйшої московської династиї), осївши ся на Поволжу, умисно старали ся ще більше підірвати Київ, щоб його князї не мали значіння, а їм щоб бути найпершими князями. Син Юрия Андрій, користаючи з того, що князї на Українї пересварили ся, вмішав ся в їх сварки і в 1169 р. післав умисно своє військо на Київ, щоб його при тій нагодї яко мога знищити, і військо се, здобувши Київ, справдї немилосердно знищило його: кілька день грабували місто, церкви, монастирі, не жалуючи нїчого: забирали з церков ікони, книги, ризи, дзвони навіть здіймали, везли до себе, в північні краї; людей убивали й забирали в неволю. І потім в Київі Андрій умисно садовив князїв незначних, аби його тим понизити. Пізнїйше, як на Українї трохи було утишило ся (в 1180-х роках) і головні претенденти на Київ — Святослав чернигівський і Рюрик Ростиславич (з Мстиславичів), подїливши між собою Київщину, стали жити в, згодї, тодї знов брат Андріїв Всеволод умисно розсварив українських князїв, напустив на Рюрика йога зятя Романа і чернигівських князїв і збив таку бучу, що знов Київ пограблено і знищено немилосердно (1203 р.), і коло нього звела ся така борня, що справдї трудно було всидїти кому небудь в Київщинї.

Після сього Київ упадає вже зовсїм і пізнїйший татарський погром не богато доправив по тих домашнїх погромах.

Упадало українське житє на Поднїпровю:

Гей застогнав, братя, Київ тугою, а Чернигів напастьми,
Розлила ся туга по Руській землї,
Печаль сильна тече через землї Руські —
А князї самі між собою коромолу ковали,
А погані з побідою набігали на Руську землю —

співав співець Слова о полку Ігоревім, бачучи той упадок.

Уже, братя, невесела година повстала,
Уже пустиня силу покорила!
Встала, обида в силах Дажбожого внука[1]
Нема князям на поганих сили:
казав брат братови: се моє і те моє теж,
І почали князї про мале — „се велике“ казати,
Самі на себе коромолу ковати,
А погані з усїх сторін з побідою на Руську землю прихождали.
Ой стогнати Руській землї,
Спомянувши першу годину та перших князїв —
Ой старого Володимира
Не мож було пригвоздити до гір київських...[2]
А тепер одні стяги стали Рюрикові,
А другиї Давидові...[3]

  1. ↑ Дажбожий внук — поколїннє бога сонця, значить тут народ руський, український.
  2. ↑ Зарадив би кождому лихови.
  3. ↑ Нема згоди між князями.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Ілюстрована_історія_України/Боротьба_за_Київ_і_його_упадок&oldid=45480