Ілюстрована історія України/Боротьба за автономність України і федеративний лад

◀ Росийська революція і визволеннє України

Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Боротьба за автономність України і федеративний лад

133. Боротьба за автономність України і федеративний лад. Росийська демократія і Тимчасовий Центральний Уряд не оцінювали відповідно сих фактів. По перших актах революційного братання вони поставили ся підозріливо і неприхильно до полїтичних українських домагань, до орґанізаційної роботи Ц. Ради, її проґрами й тактики. Поголоски про те, що Українці скликають свій національний конґрес, щоб проголосити автономію України і федерацію Росийську, викликали в Київі в переддень всеукраїнського зїзду, на великодніх святах таке сильне напруженнє в революційних кругах, що дійшло до погроз розгону сього зїзду революційними штиками. Конференція представників не-українських орґанїзацій з українськими, зроблена в сїй справі, ослабила се напруженнє, але воно поновлялось потім знову кілька разів. Революційна київська преса нераз заводила против-українські пісні в оден тон з чорносотенною, яка весь час вела неослабно свою кампанїю брехень та інсінуацій против українського руху. Центр. рос. уряд теж більше прислухав ся до всяких противних українству голосів, нїж до голосу українського народу. Відносини його до українських домагань диктувались кадетами-централїстами, були невірні й неприхильні. Всї заходи до порозуміння з ним, початі з перших днїв революції, зіставались без успіху.

У. Ц. Рада через те довго вагала ся вступати в офіціальні переговори з рос. урядом. Деклярація і депутація приготовлені після київського віча, в останнїх днях березня, зістались невисланими. Тільки коли перший військовий зїзд поновив ще з більшою силою домаганнє київського віча, щоб У. Ц. Рада добивалась від рос. цен. уряду принціпіального признання автономії України, уставлення українського комісара при Центр. Рос. Уряді й призначення комісара на українську область, з краєвою радою при нїм, У. Ц. Рада рішила вислати таку депутацію і передати українські домагання центр. урядови і петербурській радї салдацьких і робітничих депутатів. Але і ц. уряд і рада роб. і сал. деп. поставили сь довол] неуважно і до депутації і до її домагань. Відповідь уряду по всїм пунктам домагань була відмовна від початку до кінця. Більше того — він поставив під сумнїв правосильність У. Ц. Ради виявляти волю українського народу і висловив сумнїви що до українства взагалї.

Все се, припавши слїдом за забороною військового зїзду, викликало дуже рішучий настрій на великих українських зїздах, селянськім і військовім, що відбували ся тодї. Сї днї 2–10 червня стали історичними днями українського житя. Військові депутати, зїхавши ся до Київа в числї кількох тисяч, присягали на Софійській площі, що не виїдуть не діждавши ся проголошення відповідного акту. Твердо ставши на плятформі федеративній, вони домагались від Ц. Ради рішучих заходів до здїйснення широкої автономії України. Вважаючи на такий настрій народнїх мас — селянства й війська, Центр. Рада постановила приступити незалежно від рос. уряду до творення підстав української автономії й звернулась до української людности з першим своїм Унїверсалом, з дня 10 червня, оголошуючи йому свою волю: „однині творити самим своє житє“. Закликала всю українську людність і всї установи України війти в найтїснїйші орґанїзаційні зносини з Ц. Радою, оподаткувати українську людність національним податком і приступити до орґанїзованих заходів для усунення з місцевої адмінїстрації людей ворожих українству.

Унїверсал зробив величезне вражіннє — не так своїми розпорядженнями, взагалї поміркованими, як своїм твердим тоном української національної власти, в котрім всї, свої й чужі, почули голос будучої власти краєвої. Коли слїдом за тим Ц. Рада для здїйснення своєї проґрами орґанїзувала ґенеральний секретаріат, се зрозуміли як фактичну орґанїзацію власти на цїлу Україну. В правительственних кругах під впливом сих фактів і відомостей про те, з яким запалом стрічає унїверсал українська людність, став ся різкий поворот в відносинах до українського питання. Мінїстри-соціалїсти відмовились іти далї за вказівками кадетів в сїй справі й рішили залагодити українську справу щирими й рішучими уступками. Після ріжних півзаходів — як виданнє дуже неясної відозви „до громадян Українців“, та проєкт висилки комісії для інформації про Ц. Раду й її унїверсал, під впливом ґрандіозної української манїфестації в Петербурзї перемогла гадка про радикальне заспокоєннє українських жадань, і 28 червня до Київа прибули мінїстри уповажнені до сього.

Грунт для згоди їх з Ц. Радою був підготовлений переломом, що наступив в відносинах між Ц. Радою і київськими неукраїнськими революційними орґанїзаціями — зближеннєм їх до Українців і прінціпіальним порозуміннєм що до вступлення в склад Ц. Ради. Се було власне те, що вважало ся мінїстрами-соціалїстами умовою признання Ц. Ради краєвим орґаном. Перешкод для такого признання тепер не було. Вироблені мінїстрами спільно з Ц. Радою тексти правительственної деклярації і другого Універсалу Ц. Ради в справі передачі Ген. Секретаріатови зверхньої власти на Українї були спішно прийняті Ц. Радою: більшість її признала небажаним спинятись над сумнївними подробицями, щоб не затягати справу. Але несподївано ся угода викликала сильну опозіцію мінїстрів-кадетів. Коли більшість ради мінїстрів дала все таки згоду на них, се прискорило мінїстеріальну крізу — вихід кадетів з мінїстерства і перехід його вповнї в руки соціалїстів. Нове правительство твердо стало на згодї з Ц. Радою і 3 липня проголошено його деклярацію і заразом Унїверсал.

Україна фактично отримувала краєву автономію, котрій належало тільки надати закінчені правні форми. Так розуміло се громадянство, так розуміло правительство: мінїстр Церетелї, закінчивши переговори, поздоровив Ґен. Секретаріат з отриманою автономією. Грізні обставини, в яких се сталось — оголеннє фронту в Галичинї й нїмецький прорив і натиск на Волини й Поділю немало вплинули з свого боку на те, що всї спірки й непорозуміння з Українцями серед не-української демократії відложено на бік, і вона під сю хвилю з охотою заходилась разом з ними орґанїзувати нові орґани краєвої власти, згідно з умовою правительства. Доповнено комітет Ц. Ради (або Малу Раду, як її називано) представниками не-українськоі демократії, перевибрано з їх участю Ґен. Секретаріат, вироблено його статут — „першу констітуцію України“, як її величали в хвилї ентузіазму участники, і передано на затвержденнє Центрального Уряду. Се був дїйсно світлий і радісний момент, який настроював всіх надїйно й бадьоро що до будучности України. Навіть заграничні українські орґанизації, які давнїйше, до революції стояли на грунтї иньшої орієнтації, тепер бачили розвязаннє полїтичних завдань України там де вказувала їх Ц. Рада, і піддавались під її провід.

416. 2 гривні. Українські гроші, випущені Укр. Центр. Радою у році 1918. Натуральна величина кредитового білету.

Але тим часом заходили зміни в полїтичних обставинах й творили нові перешкоди на сїм, здавалось — уже рівнім і гладкім шляху. Частинна кріза рос. кабінету, вчинена виходом з нього ка-де з приводу угоди з Українцями, була використана радикальними елєментами з одного боку, контр-революційними з другого, для натиску на правительство. В Петербурзї виникло повстаннє; задавлене тут, воно перекинулось на фронт, і мало наслїдком згадану катастрофу в Галиччинї. Протягом кількох днїв була страчена сливе вся окупована росийськими військами Галиччина і Буковина. Волинь і Поділє стали перед перспективою ворожого натиску. В армії виявилась страшна дезорґанїзація, присутність елєментів непевних і небезпечних. Нечувані погроми, вчинені сим військом при уступленню, викликали жах і огиду. Наступив грізний упадок в настрою. Впало довірє до революції. Явні і тайні вороги її підняли голови — а вони заразом були завзятими ворогами й українства.

Росийські соціалїсти не відважались узяти на себе правлїннє й шукали союзу і помочи елєментів буржуазних. Ка-де, вернувшись знов в склад кабінету, чули себе в нїм панами і се зараз відбилось на українських відносинах. Коли ґен. секретарі в середнїх днях липня прибули до Петербурґу для установлення відносин і діждались там утворення нового кабінету по довгій і прикрій крізї, — в сїм кабінетї вони стріли відносини неприхильні й підозріливі. Поставлено під сумнїв межі власти Ґ. Секретаріату і теріторію, що має їй підлягати. Статут вироблений для нього Ц. Радою признано неможливим. На місце його Тимч. правительтво без порозуміння з Ґ. Секретаріатом і Ц. Радою видало 4 серпня свою „інструкцію“, яка сильно відходила від умови 30 червня. З завідування Секретаріату вичеркувались справи військові, судові, продовольчі, дороги і почта та телєґраф. Вдасть його обмежувалась тільки пятьма українськими ґубернїями (Київською, Подільською, Волинською, Полтавською й Чернигівською — без чотирьох північних повітів), і то ще Ц. Уряд зіставляв за собою право в виїмкових обставинах розпоряджатись і в них безпосередно, поминаючи Секретаріат.

Ц. Рада, скликана саме на сей час на повну сесію, опинилась в дуже труднім становищу супроти такого кроку Ц. Уряду. „Інструкція“ суперечила всім її плянам, і була піддана убійчій критицї не тільки українськими, але і не-українськими членами Ц. Ради. Вона розбивала те що було потребою даного моменту: міцне обєднаннє всїх громадських, народнїх сил для того, щоб охоронити Україну від того безладя й анархії, що підіймалась наоколо неї і в ній самій прокидалась уже, через те що ріжні представники правительства далї вели ворожу українству полїтику. Незвичайно прикре вражіннє на громадянство зробив розстріл першого українського полку при виїзді його з Київа на фронт (26 липня): він був очевидним наслїдком против-української аґітації, що йшла з ріжних темних джерел.

Але з другого боку бажаннєм не тільки не-українських верств (що особливо горячо з ним виступили, побоючись розриву), але й великих мас української людности все таки було — не розривати в такий гострий момент з правительством нї з росийською демократією. Ц. Рада тому великою більшістю рішила подати на затвердженнє Центр. Правительству Секретаріат в тім складї, який воно визначило своєю інструкцією, щоб закріпити бодай вчасти пройдену путь полїтичного розвою, а тим часом подбати про найскорше скликаннє українських установчих зборів і взагалї про все, що могло б виявити волю України що до її полїтичного устрою — одноцїльности її теріторії й повноти її автономної власти. По довгих переговорах Секретаріат в 20-х днях серпня подано Ц. Урядови, в числї 7 секретарів, і дня 1 вересня вони були затверджені.