Ілюстрована історія України/Згін і нова козаччина на Правобережі

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілюстрована історія України
Михайло Грушевський
Згін і нова козаччина на Правобережі
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

90. Згін і нова козаччина на Правобережі. Підданнєм Дорошенка справа правобічної України не була розвязана Самойлович сподївав ся бути тепер гетьманом обох сторін Дніпра, та дарма. Туреччина, не підтримавши Дорошенка в час, не хотїла випускати з рук правобічної України. Польща також, і так далї за нещасливу, майже спустїлу країну били ся й шарпали ся сусїди.

Довідавши ся про капітуляцію Дорошенка, турецьке правительство на його місце задумало поставити з своєї руки Юрася Хмельниченка: під час походу на Україну 1672 р Турки його забрали до Царгороду і тримали там; тепер султан наказав патріархови зняти з нього чернецтво і з військом післав на Україну як гетьмана. Літом 1677 р. турецьке військо прийшло з ним під Чигрин. Там стояла московська залога; Ромадановский з Самойловичом пішли її виручати, тоді Турки відступили. Але на другий рік почали ладити ся до нового походу, а від Москви вимагали, аби вирікла ся Правобічної України. Се дуже стурбувало Москву і московське правительство хотіло справдї покинути Правобіччину щоб не напитати біди. Але Самойлович не хотїв на се пристати. Тодї Ромадановскому дано секретне порученнє іти з Самойловичом, як прийдуть Турки, але до війни не доводити, а умовити ся з Турками, щоб не ставили там своїх кріпостей, знищити Чигрин і забрати звідти людей. Літом 1678 р. Турки прийшли справдї й обложили Чигрин; чигринська залога, не знаючи тайної московської інструкції, боронила ся завзято, але дістала від Ромадановского наказ вийти відти і знищити замок. Заложивши міни, вийшла, і потім вибух знищив чигринську кріпость і побив богато Турків, що поспішили ся були зайняти замок. Людей силоміць перегоняли за Днїпро.

281. П. Дорошенко, з портрета в Волоколамськім монастирі, де його поховано.

На Українї дуже були з того невдоволені і сильно нарікали на Москву що так легко спустошила і віддала ворогови країну, яку люде піддали під її оборону. Перегнаних з-за Дніпра людей Самойлович хотїв осадити в Слобідській Україні, з тим щоб її передали під його гетьманську власть. Але московське правительство на се не пристало, бо ті слобідські українські землі були під властю московських приказів. Тодї Самойлович осадив правобережцїв на степовім пограничу, понад р. Орелею. Сї перегони людей з правого берегу зістали ся в народній памяти під назвою „Згону“.

Новий король польський Ян Собєский, вибраний 1676 р., збирав ся повести з Туреччиною велику війну, щоб відібрати назад Поділє. Для того Польща відступила Москві Київ на віки, за 200 тис. рублїв, і уложила з нею трактат вічної згоди в 1680 році та заохочувала до


спільної війни з Туреччиною. Але разом з тим вели ся переговори про мировий трактат Москви з Туреччиною. Московські бояри питали ся тодї Самойловича і він радив Полякам не вірити, в союзи з ними не заходити, а помирити ся з Туреччиною, але виторгувати від неї землї від Днїпра до Днїстра, а бо хоч до Богу. Московське правительство послухало сеї ради, але хан спротивив ся, і стали на тім, щоб границею прийняти Днїпро, а край між Днїпром і Богом зіставити пустим. Так і списано трактат між Москвою й Туреччиною в 1681 р.; але при затвердженню його в Царгородї вичеркнено сю статю, щоб землї між Днїпром і Богом зіставали ся пусті, — бо Туреччина хотїла їх освоїти.

282. Облога Чигрина 1677 р. (малюнок в літописи Величка)[1].

Але се вело ся їй дуже тяжко. По чигринських походах 1677—8 рр. Турки зіставили правобічну Україну під реґіментом Юрася Хмельницького: сподївали ся, що славне імя притягне до нього людей, але Юрась крім славного імени нїчого взагалї не мав і не спроміг ся нїчого путьнього зробити в таких трудних обставинах. В 1681 р. Турки забрали його з України, а її віддали під начало волоського воєводи Дуки,[2] і той через своїх людей зайняв ся кольонїзацією сього краю, закликаючи людей на тутешнї осади й обіцюючи їм довголїтнї свободи. На сї заклики пішли люде назад зза Днїпра, скоштувавши, що й там не з медом. Але Дуку вхопили Поляки 1683 р. і так його заходи скінчилися, а по нїм вже Турки не спромогли ся на нїякі замітнїйші заходи коло заселення тутешнїх країв, хоч пробували й пізнійше щось з тим краєм робити.

283. Могила Сїрка коло Чортомлицької Сїчи.
З більшим успіхом повели заселеннє правобічної України ріжні осадчі з руки польської. Собєский в своїх війнах з Туреччиною хотїв мати поміч козацьку і ріжні ватажки з його поручення збирали козаків. Були козаки і в поході Собєского 1683 року, як він ходив ратувати Відень від Турків, служили йому добру службу, і він заходив ся заселити полудневу Київщину ріжним народом, щоб мати з нього козацьку службу. Універсалом 1684 р. Собєский призначив на козацькі осади землї на полуднє від Роси, обіцюючи всякі права і свободи, і се потім потвердив і сойм (1685). Тодї зайняли ся скликуваннєм людей свої люде, що прийняли титули полковників тутешніх полків: Іскра в Корсунї Самусь в Богуславі, Абазин на Побожу, а Семен Гурко, прозваний Палїєм — найбільш славний між ними, зайняв Хвастівщину, між Росею і тодїшнєю границею Гетьманщини. До них народ повалив валом і з правого берегу — з Полїся, з Волини, з Поділя, на тутешнї слободи, і з лївобічних полків, особливо з сусїднїх полудневих — Гадяцького, Лубенського, Миргородського. Як перед тим валом валив нарід з правого боку на лївий, так тепер ішов назад, так що застави на них ставили і силоміць перепиняли, і не могли стримати. Саме тоді старшина в лївобічній Українї, скориставши з попереднього припливу селянських осадників, починала заводити всякі податки і панщину на селян, тїснила їх в землях; то ж тепер на поклики Палїя й иньших полковників на вільні землї посунула їх сила силенна. За яких три-чотири роки зявила ся знову значна людність козача і значне козаче військо на Правобережу. Воно було на руку Собєскому в йохо війнах з Туреччиною; але під Польщею жити не хотїло, і вже з 1688 р. починає Палїй з иньшими полковниками заходити ся коло того, щоб приєднати сї відновлені правобічні полки до лівобічної Гетьманщини.


  1. А військо московське, К козацьке, Д Днїпро, И козаки в човнах, Ді, К Чигрин, З і КВ війська турецькі (пояснення Величка).
  2. Український лїтописець Величко оповідає, що Юрась Хмельниченко, потім ще раз був висланий на Україну, після Дуки але скінчив гірко, бо за те що замучив одного богатого немирівського Жида Турки засудили його на смерть в Камінцї й задушили. Але се досить сумнївне оповіданнє — з иньших джерел про се нїчого не знаємо.