Ілюстрована історія України/Князї й дружина

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

16. Князї й дружина. Коли пригадаємо, як тодї вела ся торговля, і які були купцї тодї — що то були воєнні люде, які мусїли своєю зброєю обороняти свою торговлю, то зрозуміємо, чому ті городи у нас, де особливо розвивала ся торговля й осїдали торгові люде, разом з тим ставали центрами воєнними і полїтичними. Для охорони торговлї в тих трівожних, небезпечних часах доконче треба було воєнної сили, і там де розвивала ся торговля, мусїла розвивати ся й воєнна сила. Без неї не можна було пускати ся в дорогу і дома без її охорони не можна було бути безпечним. На найбільший торговельний центр у нас на Українї в часах по розселенню підіймаєть ся Київ. Він стояв так добре, що в нім збирали ся всї товари, які йшли по Днїпру і головним притокам його Припети і Деснї, шо впадають до Днїпра вище Київа. Тоді ж ріки були найважнїйшими торговельними дорогами. З оповідань Константина бачимо, як у Київі збирав ся весь тодїшнїй торговельний рух Східньої Европи. Отже разом з тим він стає столицею воєнних сил і княжої власти, яка на тих силах опирала ся.

Як се стало ся, про се не дійшло до нас відомостей. До Греків не доходило вістей про те, що дїяло ся в глубинї Східньої Европи, що наростало десь там у серединї українського житя; в наших же сторонах письменство стало розвивати ся геть пізнїйше, коли зникла вже память про ті давнї переміни.

Грецькі письменники VI віку кажуть про наших Антів, шо вони не правлять ся одним чоловіком, а загальною радою народньою, вічем. Ті старшини, які виступають між Антами, не мали війска й не мали трівкої й сильної власти. Воєнна наука візантийська, що надписуєть ся іменем цїсаря Маврикія (писана в другій половинї VI в.) каже, шо Словени і Анти мають богато начальників (вона їх називає ріксами, словом шо в старій мові значило начальника, пана, одного кореня з латинським словом рекс — король). Сї начальники, каже вона — не живуть в згодї між собою і тільки пильна небезпечність, спільна війна може звести їх до купи та дати власть котромусь з них, бодай на якийсь час. В старих оповіданнях, зібраних київським лїтописцем, ми бачимо память про дрібних князїв, які були у ріжних племен, але не мали великої ваги, бо не мали війська і оглядали ся у всїм на громаду, на „старцїв“ — старшин визначнїйших родів (таке каже оповіданнє про Мала князя деревського, як він воював ся з київськими князями). Тим не могли вони й противстати київським князям, коли ті завели своє військо, дружину. Чи завели ся у нас ще де в котрімсь племени такі сильнїйші князї, як у Київі, того не знаємо. Арабський письменник Масуді, що писав за кн. Ігоря, в першій половинї X в., згадує про якусь велику й сильну між Словянами державу, що звала ся Валінана; думають, що то мова про Волинян: що у них були сильні князї перед тим, але побороли їх київські; але того не можна сказати напевне, бо й сама ся назва Валінана в ріжних копіях ріжно називаєть ся. Знаємо в наших сторонах напевно таких сильних, воєнних князїв тільки в Київі, та й тут можемо тільки здогадувати ся, як і коли вони там завели ся. Бо найдавнїйша київська лїтопись писала ся тодї, як добре набула ся вже память про тих перших київських князїв, і самі найстарші київські лїтописці оповідали наздогад про те, як настали князї в Київі.

Ілюстрована історія України (1921). c. 48.jpg
47. Арабські гроші на Українї; діргем (срібняк) 708 року.