Ілюстрована історія України/Торговля
15. Торговля. Між тими причинами, що підіймали декотрі міста над иньші, над цїлі великі округи, велико важила торговля і торговельні дороги. На українській землї, як то ми вже знаємо, здавна йшла торговля з чорноморськими побережними містами, і з каспійськими та туркестанськими сторонами. І коли Українцї розселили ся на своїх нових займанщинах, перейшла ся торговля в їх руки. Торгували з городами грецькими, які зістали ся в Криму і понад Дунаєм, а далі, не вдоволяючи ся тим, завели торговлю з самою столицею Візантиї, з Царгородом. З наших сторін везли туди міхи (шкірки), віск, мед і невільників на продаж, у Греків купували ріжні дорогі матерії та всякі вироби з золота і срібла, вино, бакалїю всяку. Коли степи залягли орди турецькі — Печенїги, що пробили ся в наші степи з кінцем ІХ віку, через степи стала трудна й небезпечна дорога, і в Царгород ходили купцї великою валкою, щоб відбити ся від ворогів, як нападуть.
._c._45.jpg)
Грецький цїсар Константин Порфирородний росповідає дуже докладно про те, як ходили сї ватаги купецькі до Царгороду. Зимою, каже він, в великих лїсах поднїпрянських люде рубають дерево і з нього роблять човни; на весну з водою пускають їх до ріжних торговельних міст, а найбільше до Київа; там до сих човнів приладжують керми і всяку снасть з давнїйщих човнів і так ладять їх в дорогу. Тим часом зїздять ся купцї з своїми товарами. В місяцї червнї рушають човни з Київа. Ще три днї стоять під Витичевом, дожидаючи відсталих, і потім пливуть Днїпром у низ, тілько стережуть ся Печенїгів, що по ріжних місцях робили засїдки на купцїв і нападали. Особливо небезпечно було на порогах Днїпрових; човнами тут плисти було небезпечно, бо розбили ся б; приходило ся брати на плечі товари, а човен волокли берегом, або несли на плечах. Невільників, котрих везли на продаж, вели берегом скованих, щоб не втїкли; вони ж несли на собі всяку поклажу з човнів. Купцям треба було стерігти невільників, щоб не втїкли, і пильнувати ся Печенїгів, що б не погромили. Так от висїдали перед кождим порогом. Проминувши пороги одпочивали на острові, де була потім Січ — Константин зве його островом св. Юрія, а за козацьких часів звав ся сей острів Хортицею; тут під великим дубом справляли жертви богам, на щасливу дорогу: клали хлїби, мясо, жертвували курей, кидаючи жєребок, чи ту курку вбити чи живою пустити. Вдруге кочували на острові, що тепер зветь ся Березань, на морі коло Днїпрового лиману. Відси повз берег Чорного моря їхали до Царгороду.
._c._46.jpg)
Там для наших купцїв було призначене передмістє над морем, на пристани, коло церкви св. Маманта, а збирало ся їх там не одна сотня. Правительство візантийське дуже бояло ся сих купцїв. В ті часи торгувати приходило ся так, щоб при оказії і зброєю себе та свій товар вміти оборонити. Купцї були воєнні люде, що продавали зібрану здобич, а при кождій нагодї самі були готові пустити ся на здобич, ударити і пограбити, наловити невільника на продаж, або иньшого добра добути. Боячи ся київських князїв, цїсарі грецькі не важили ся боронити у себе торгу їх купцям, вони навіть мусїли їм давати всякого припасу на прожиток, але від усїх, хто приходив під Царгород, домагали ся посвідчення княжого, що він справдї купець, а не вояка який, і стерігли ся їх яко мога: позволяли їм ходити до міста тілько одною брамою, без зброї, не великими ватагами, не більше як 50 чоловіка на раз, і то під доглядом урядників візантийських.
В другий бік, по товари арабські й персидські їздили в стару столицю хозарську Ітиль над устєм Волги, там де тепер Астрахань. Хозарські володарі кагани здавна дбали про те, щоб розвинути у себе торговлю, і їх столиця стала великим торговельним містом: тут жило богато купцїв з арабських і персидських країв, богато Жидів [1], що займали ся перевозом та перепродуваннєм товарів, богато Греків і Словян. Тут можна було подостатком купити того, чого найбільше питали богаті, заможні люде в иньших сторонах: знов таки гарних, роскішних матерій, уборів, всяких виробів шкляних, металїчних, ріжного коріння; їх привозили сюди караванами на верблюдах з далеких сторін і кораблями Каспійським морем. Не вдоволяючи ся торгом в Ітилї і в другім такім великім торговельнім містї вище по Волзї, Болгарі (коло теперішньої Казани), наші купцї пускали ся Каспійським морем в персидські городи, а з них далї, в славні торговища Арабського калїфату (держави). Продавали більше меньше те саме що й Грекам, взамін добували арабські товари і розвозили їх по своїх городах, і далї, в городи західньої Словянщини і в нїмецькі. Богато приходило й арабських грошей в наші краї.
- ↑ Жидів називаємо Жидами не на глум (як тепер часом звуть), тільки тому що у нас така назва завсїди була, а иньшої не бувало. Так їх у нас називали, і так вони самі себе називали, і в самій назві сїй нема нїчого образливого.