Ілюстрована історія України/Король Данило

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

39. Король Данило. Старе житє полїтичне, громадське й культурне після упадку Поднїпровя мало у нас захист і прибіжище тільки в Українї західнїй, в державі Галииько-волинській. Саме тепер вийшла вона з внутрішнїх замішань, стала міцною, сильною, одностайною. Скоро по Батиєвім походї, 1245 р. Данило з Васильком погромили останнього претендента на галицький стіл, князя Ростислава, зятя угорського короля, котрого Угри підтримували против Романовичів, і по сїм настав спокій. Данило взяв собі Галичину, Василько Волинь, але як перед тим так і потім брати жили в незвичайній згодї і тіснім порозумінню, так шо того подїлу між ними не було слідно й обидві землі були властиво одною сильною, одностайною державою. Татарський погром пролетів над нею, починив руїну по дорозі, але не захитав тутешнього устрою й тутешніх відносин. Навіть питаннє про татарську зверхність — чи має хан і орда Татарська власть також над західньою Україною, якийсь час зіставала ся невияснйною. Але не довго. Десь в р. 1245 Татари прислали до Данила, аби віддав Галич якомусь иньшому князеви, шо випросив собі від Татар грамоту на галицьке княженнє. Данило побачив, що як він не поклонить ся ханови, не признає зверхньої власти його над собою то Орда знайде на нього якогось претендента і не дасть йому спокою. З стидом і жалем мусів їхати в Орду й поклонити ся ханови. Хан прийняв його з честю але дав йому почути свою власть. З гірким чутєм оповідає вірний Данилови лїтописець, як хан, частуючи Данила кумисом, казав йому:

Ти вже тепер наш, Татарин пий же наше питє.

Данило дістав від хана подвержденнє своїх прав на свої землї, але за те мусів признати себе татарським холопом, підручником.

„І прийшов він у свою землю і стрів його брат і сини плакали ся з його обиди, але ще й більше тішили ся, що вернув ся цілий“

Хоч гірко й соромно було Данилови кланяти ся Татаринови, але за те ся подорож дуже зміцнила його становише. Ніхто з сусідів не важив ся тепер зачіпати ся з Данилом, шоб не накликати на себе Татар перед котрими тоді трясла ся ціла Европа й боязко наслухувала, чи не збирають ся вони новим походом на захід.

Данило одначе не мирив ся з підданством Татарам і ждав тільки хвилі, щоб скинути його з себе та вирвати з татарських рук Київщину. Рух тамошніх громад против князівсько-дружинного устрою вважав він дуже небезпечним для себе, тим більше що Татари пробували поширити той рух також в галицько-волинських землях і знаходили до того охочих. Тому Данило вважав доконче потрібним зломити сей рух і татарську зверхність, що на тім руху опиралась. Під час своєї подорожи до Татар Данило стрів ся з послами від папи, що їхали до хана, і ті богато йому наговорили, як то папа збирає для боротьби з Татарами всї християнські держави Европи. Вони радили удати ся під опіку папи і Данило в братом справді почали переговори з папою, шоб дістати від нього поміч. Але папа помочи не міг дати, натомість заохочував прийняти віру католицьку, себто змінити те в чім ріжнила ся від неї віра православна, а для заохоти обіцяв Данила коронувати королем. Данило на корону не дуже лакомив ся, та й Татар бояв ся роздражнити, але родина намовила його, і 1253 р. папський лєгат (посол), що приїхав з короною, коронував Данила в Дорогичинї. Але побачивши, що помочи від папи не дістане, Данило скоро залишив зносини з папою, тим більше що ті переговори про прилученнє Українцїв до католицької церкви будили невдоволеннє серед громадянства. В докір Данилови і його зносинам з папою оповідали про його батька Романа, що йому теж папа давав корону й обіцював поміч „меча святого Петра“, але Роман на те не звабив ся: він показав свій меч папському послови й сказав, що поки має власний, чужого меча не потрібує[1].

Ілюстрована історія України (1921). 111.jpg
111. Башта коло Камінця Литовського (в Берестейщинї), поставлена Володимиром Васильковичом.

Відносини з Татарами у Данила тим часом на стільки вже попсували ся, що й стративши надію на своїх сусїдів, Угрів і Поляків, Данило власними силами рішив ся почати війну з Татарами. 1254 р. вислав він свої полки на „людей татарських“ на Побоже і Погорину, другого року воював підвластні Татарам громади над Случею і Тетеревом. Громади не піддавали ся, а й піддавши ся на ново відпадали. Данило боячи ся, що як не здавити сього руху, то він може зовсім зруйнувати полїтичне житє України, завзяв ся знищити його. Не спиняв ся перед суворими карами: палив непокірні міста, віддавав людей в неволю. За помічю союзного литовського князя Мендовга збирав ся йти далї, до Київа, підбити собі Київщину. Та Литовці не поспіли на час, і Данило похід відложив. Але тим часом, поки він знову до нього взяв ся, обставини так змінили ся, що не було чого й думати про боротьбу з Татарами

За Данилові походи пограничний воєвода татарський Куремса роспочав був похід на Волинь; але його сили були для сього за слабкі. Тодї з Орди прибув иньший воєвода Бурундай, з великим військом. Але не покладаючи ся на силу, він задумав зломити сили Романовичів хитрим підступом: поводив ся з ними по приятельськи, називав „мирниками“, ординськими союзниками, не підданими. Так заспокоївши іх увагу, розголосив скрізь, що йде походом на Польщу через Волинь і приступивши до волинської границї післав до князїв, щоб стріли його як свого старшого, инакше буде вважати їх за ворогів. Аж тепер зрозуміли Романовичі ту татарську хитрість. Були зовсїм не приготовані, гуляли на весїллї. Василькової доньки. Мусїли їхати до Бурундая з поклоном. А той маючи їх в своїх руках, зажадав, щоб вони знищили укріплення своїх городів, зробили свою землю безборонною від Татар. Не осмілили ся противити ся, бувши в руках Бурундая; мусїли післати своїх людей розкидати укріплення. Тільки Холм, улюблене місто Данила, котре він вибрав і прикрасив гарними будовами і сильними укріпленнями, зістало ся не зруйноване — князї натякнули тутешньому намісникови, аби не послухав їх людей — і той догадавсь і не піддавсь Татарам.

Ілюстрована історія України (1921). 112.jpg
112. Печатка громади міста Володимира, на листї її 1324 р.

Сей удар добив Данила. Впали його сміливі пляни боротьби з Татарами. Даремно шукав помочи у сусїдів, даремно сил кував ся зміцнити свої сили прилученнєм сусідніх земель польських і литовських; хоч і захопив деякі важні городи (напр. Люблин, деякі волости литовські для своїх синів), але широкі його пляни й тут не здїйснили ся, підрізані татарською напастю.

Не міг освоїти ся з гадкою про татарську власть над собою, як московські князї, що під татарською зверхністю скріпляли свою силу і власть. Розхорував ся й умер скоро після Бурундаєвого погрому (1264 р.).


  1. Се оповіданнє маємо в пізнїйших записях; про зносини папи з Романом не маємо сучасних звісток. Можливо, що такі зносини були, але чи папа справдї обіцяв Романови корону, не можемо знати.