Ілюстрована історія України/Татарщина
| ◀ Татарський погром | Ілюстрована історія України Татарщина |
Король Данило ▶ |
|
|
38. Татарщина. Тим часом як на чутку про прихід Татар замикали ся міста, а князі, бояре і всякі иньші значні й богаті люде розтїкали ся куди видко, в тойже час знаходили ся люде, оселї й цілі краї, які думали скористати з сього перелому, сього пополоху, з сеї руїни старого житя. Користаючи з того страху, якого нагнали Татари, хотіли вирвати ся вони з старого князівсько-дружинного устрою, пережитого, важкого, незносного, щоб не знати тяготи княжих урядників, не знати боярства з його правами на землю, кріпацтва, невиплатних довгіві й тяжких одробітків, не терпіти від безконечних княжих усобиць, насильств і поборів княжих військ...
Сї люде цїлими громадами піддавали ся Татарам, мабуть іще під час першого переходу Бату через Україну (зимою 1240/1 р.). Вони обіцяли давати Татарам данину збіжем, бути під їх безпосереднею властю в покорі і послуху, і не хотїли більше знати нїяких князїв: хотїли правити ся народоправно своєю старшиною, старцями, чи як вони там звали ся.
Татарам на руку був сей рух, сї бажання спекати ся князїв: се ослабляло княжу власть і взагалї відпорну силу людности, забезпечувало Татарам спокійне пануваннє над сими краями, бо ті відокремлені громади без дружин, без князїв не спроможні були дати нїякого одпору. Татари, як каже літописець, накладали на них обовязок давати дань збіжем і лишали їх в спокою — „зіставили їх Татари, аби їм орали пшеницю й просо“.
Не знаємо докладно, як широко прокинув ся сей рух; маємо припадком згадку про сих „людей Татарських“, як їх називають, тільки при нагодї походу на них Данила, що хотїв винищити сей небезпечний для княжого устрою рух. Бачимо їх на пограничу Волини й Київщини, де воював їх тодї Данило: по Случи, Горини, Тетереву, Богу. Але мабуть сей рух обхопив також і Поднїпровє. Татари, поміркувавши, як він добре підтинає князївську силу і власть і старий устрій дружинний, самі дбали про те, щоб поширити його яко мога. Тільки не маємо з того часу докладнїйших відомостей з Поднїпровя.
Сей рух громад против князїв і бояр разом з татарською властю розвалив і без того вже розхитаний князївсько-дружинний уклад на Поднїпровю. З початку князї випрошували собі від Бату і Київ у володїннє. Ярослав суздальський, що перший кинув ся до Бату випросити потвердженнє на свої права, випросив собі також і Київ. Князї спішили ся взагалї з тим, щоб хто иньший не випросив собі котроїсь волости у Бату, а може бояли ся й того руху громадського — щоб Татари не покасували їх та не взяли городів і волостей під свій безпосереднїй нагляд. З наших князїв Михайло чернигівський поїхав випрошувати собі Чернигів, але наложив головою в Ордї: вбили його Татари за те що не хотїв очистити ся огнем і поклонити ся образам предків ханських по татарському звичаю. Про Київ князї скоро зміркували, що там їм нічого робить в таких обставинах, і довго князїв не бачимо там нїяких. Заникають вони і в Переяславі. Зовсїм підупадає й полуднева Чернигівщина, хоч і стрічаємо далї князїв, які титулують себе чернигівськими. Тутешнї князї кочують далї на північ, дальше від Татар, в давню землю Вятичів. Тут в другій пол. XIII і в XIV віцї розроджують ся вони незвичайно, але заразом тратять сливе всяке політичне значіннє і сходять властиво на великих поміщиків. З Поднїпровя ж українського князї, бояре, вище духовенство де далї то все сильнїйше виселяють ся в иньші сторони. Простому народови під татарською зверхністю не богаго гірше жило ся як під своїми князями та боярами, особливо на початках, поки хани мали більшу власть в Ордї, держали в порядку своїх людей і не позволяли їм кривдити „татарських людей“. На податки, на хозяйство певно таки навіть лекше їм було під Татарами як під своїми князями та боярами. Але боярам, вищим духовним і всяким богатим людям, що привикли жити під особливою опікою й захистом князїв і дружин, під татарською зверхністю ставало дуже непривітно, як упав князївсько-дружинний устрій. І вони переходили звідси туди, де далі держав ся княжий устрій — на північ, або в західнї українські землі. Виходили й несли з собою книги, святощі, образи, твори штуки, памятки й здобутки тутешнього культурного житя. І Поднїпровє хоч не пустїло зовсїм, хоч простий, робучий нарід тут лишав ся, але не ставало тут культурного житя: воно ледви маячило далї, знайшовши собі захист хіба в деяких монастирях. Людність же не підіймала ся в своїх інтересах вище справ щоденного прожитку; не було кому замовляти книг, ікон, риз і всяких дорогих окрас. Нїкого не інтересувала історія тутешнього житя, і тому ми так мало про нього знаємо.
._110.jpg)